Хто ми нині?

Не кожна людина наважиться говорити про наболіле. Та ще й зі сцени. А ось актори Інна Амброзієва, Анна Живиця, Тетяна Пліс та Іван Шморгунов із Луганського обласного академічного музично-драматичного театру, який перебрався до Сєверодонецька, це змогли. Саме їхні документальні свідчення про події останніх років, вимушене переселення з Луганська та Севастополя, життя у зоні АТО стали основою для створення вистави «Байки Сєвєра», мета якої — спроба відвертої розмови про те, хто ми нині. Зовсім поряд з будинками героїв — війна, а новостворений світ так званих квазіреспублік має цілком реальний вигляд.

Протягом останніх років кожен з акторів-героїв неодноразово потрапляв у ситуації, коли треба зробитискладний вибір та ще й швидко. Бігти до бомбосховища, яке навряд чи врятує? Піти на референдум, коли всі сусіди йдуть, чи ні? Як зберегти стосунки з батьками, які залишилися в Луганську і підтримують інший бік? І про все це — мовою трагікомедії.

Унаслідок спільної роботи з київськими драматургами вийшла не просто документальна вистава у форматі кінотеатрального кабаре. Це радше соціально-психологічна драма, в якій розкривається проблема ролі й місця людини в суспільстві, сім’ї й державі. «Хто я? Ми тимчасові? Чи можна мене назвати сепаратистом?» — на ці запитання, порушені акторами, відповідали і глядачі.

З ідеєю зробити сучасну виставу на такі актуальні теми виступив Пітер Шварц (Німеччина), а режисер-постановник Театру ім. Івана Франка Андрій Май втілив задум.

«Кілька років тому, коли в Україні почалася війна, я в Берліні зрозумів, що це має безпосередній стосунок і до моєї країни, — каже куратор проекту Пітер Шварц. — Українці на фронті захищають і нас, німців. Тому ваша історія водночас і моя, європейська історія. Документальний театр працює власними засобами, але це спроба зрозуміти, що відбувається. Тож я вдячний театру, акторам, режисерові та драматургам, що погодилися на цю спільну працю. Бачу великі перспективи й у гастролях із цим проектом у Німеччині, щоб там почули голос із вашого краю».