На ринку молока в Україні нині спостерігаємо дві протилежні тенденції: потроху починає відновлюватися попит на молочну продукцію, хоча виробництво молока й далі падає. Зокрема скорочення відбувається не лише в господарствах населення, що вже є постійною тенденцією, а й у промислових молочних господарствах — у квітні на 4% менше, ніж того самого місяця торік. Загалом за перші чотири місяці зниження становило 3,6%: 4,8% — у господарствах населення і 1,2% — у промисловому молочному секторі.

Фахівці пов’язують таку негативну тенденцію зі зниженням рентабельності молочного виробництва внаслідок подорожчання кормів вкупі з низькими закупівельними цінами на молочну сировину. А подорожчання кормів пов’язують з очікуванням зростання цін на мінеральні добрива.

І що найцікавіше: при цьому українське молоко більш дороге, ніж європейське. У перерахунку на показники 3,8% жиру і 3,2% білка середня українська ціна становить 0,29—0,31 євро за кілограм без ПДВ, тоді як у Західній Європі —0,25—0,27 євро, до того ж і ПДВ на продукти харчування у нас у рази вищий, ніж у країнах ЄС.

Щоправда, тут погляди на ситуацію істотно різняться залежно від того, хто їх висловлює, переробники чи виробники молока. Те, що бачимо вище, — думка переробників, виробники ж вважають, що ціни на їхню сировину впали через запровадження карантинних обмежень і скорочення попиту. Причому це стосується не лише низьких ґатунків молока, а й високих, що загалом не таке часте явище. Втім, не варто вважати, що це суто українське явище — така сама ситуація спостерігалася навесні в усьому світі. Тепер попит потроху зростає, переробники починають відчувати дефіцит сировини, і слід очікувати зростання цін на неї.

Варто також додати: хоча представники молокопереробної галузі нарікають на високу ціну і не завжди добру якість українського молока порівняно з європейським, вони зовсім не раді, коли на українському ринку вітчизняну продукцію витісняє закордонна. Та сама, яку вони щойно ставили українським молочарям за приклад.

Щодо загальної кількості молочної сировини, на яку теж скаржаться переробники, то тут теж є пояснення: невтішні дані про поголів’я молочного стада. Станом на 1 травня воно скоротилося на 6,6% порівняно з минулим роком, натепер воно становить лише 1 млн 783 тис. корів.

Вихід зі скрутної ситуації фахівці вбачають у збалансуванні інтересів виробників молока і переробників. Зокрема, на цьому зауважує директор ТЗОВ «Тернопільський молокозавод» (ТМ «Молокія») Віктор Солтис. На його думку, надмірно висока закупівельна ціна сировини призводить до нерентабельності молокопереробних підприємств. Якщо така ситуація збережеться до кінця цього року, то в наступному, вважає Віктор Солтис, можливий перепродаж підприємств.

Крім того, конкурентоспроможність наших підприємств підриває сильна закордонна конкуренція, спричинена нерівноправними відносинами України з ЄС. Звідти нам виставляють квоти на експорт молочної продукції, а ми не вживаємо жодних кроків у відповідь, якщо не врахувати антидемпінгових розслідувань.

Переробники також зауважують на тому, що відстані доставки молочної сировини від виробників на переробку часто дуже великі. Отже, на часі завдання територіальної оптимізації заготівлі сировини. Варто додати, що тривалість перевезення не найкращим чином позначається на якості молока.

Який вихід? Мабуть, він полягає насамперед у створенні мережі молокоприймальних пунктів та невеликих підприємств первинної переробки. Хто має їх створити? Мабуть, сподіватися на підтримку держави в цьому питанні марно. Вихід, імовірніше, полягає у створенні молочних кооперативів на базі особистих селянських та фермерських господарств.

Але для цього потрібні зміни в законодавстві, бо наразі фермерів фактично викреслено з усіх можливих форм кооперації, не кажучи вже про спільне створення хоч яких підприємств. Варто додати, що такі форми господарювання зараз дуже поширені в країнах з розвиненим аграрним сектором, і називаються вони кластерами. Але в нас цей етап ще попереду…