На удачу треба сфотографуватися між двома Берті-бачі — людиною і пам’ятником. Фото з сайту zakarpattya.net.ua

Кожен, хто приїжджає у Мукачеве, обов’язково фотографується на  згадку біля пам’ятника Берталону Товту — місцевому сажотрусу, якого в народі ласкаво називають Берті-бачі. Він з 1973 року й донині   щодня прочищає димарі міста  і став його  візитівкою. А в 2010 році на центральній вулиці  Берталону Товту встановили пам’ятник, який уже оповитий легендами і прикметами. Туристи із задоволенням загадують бажання і труть ґудзика на відлитій фігурі чоловіка.  Удачею вважається сфотографуватися між двома   сажотрусами — бронзовим і живим Берті-бачі!

Учасники костюмованого параду із задоволенням і самі веселилися, і гостей розважали.

Берталона Товта часто можна зустріти в центрі міста, адже саме тут міститься більшість будинків, які потребують його уваги. Цього року в його день народження, а чоловіку виповнилося 67 років, у місті  традиційно вшанували свого легендарного сажотруса веселим святом. Костюмований парад на чолі з винуватцем заходу та музиками пройшов центральною частиною Мукачевого від Депеш-парку повз міську ратушу до Латоричного двору. Його учасники співали пісень і навіть влаштували танці з нареченою. А місцеві кондитери до свята приготували тематичні тістечка і карамельки, які із задоволенням куштували   гості свята, і презентували іменний торт. До речі, він є у меню місцевого кондитерського дому і його може скуштувати кожен бажаючий у будь-який час, завітавши до закарпатського міста. На честь сажотруса також організували й велопробіг, велосипеди для якого можна було орендувати, аби оглянути найвищі димарі міста. Неабиякий попит мали магнітики з автографом Берті-бачі. Так, благодійний проект «Допоможи маленьким серцям битися»  спрямує виручені кошти для потреб дитячої лікарні. Ну й, звісно, інтерес викликав майстер-клас від самого сажотруса!

Фото з сайту zakarpattya.net.ua

Цікаво, що батьківщиною сажотрусів вважається Данія, бо саме там їх вперше було визнано важливими особами, а впорядкування димарів  і камінів набуло державного значення. Сталося це після великої пожежі 1728 року у Копенгагені, яка знищила майже половину  міста.