«Не забудем — покля жити будем»

70 років тому тоталітарні режими тодішнього Радянського Союзу та Польщі розпочали процес насильного виселення українців Лемківщини, Підляшшя, Надсяння та Холмщини із земель, на яких вони проживали споконвіку. «Не забудем — покля жити будем», — стверджують зокрема лемки. Сотні й сотні тисяч наших співвітчизників одразу втратили все, нажите 

своєю тяжкою працею: духовні й матеріальні надбання, культуру та свою правічну батьківщину. Їх вирвали з рідного краю, мов буря дерево з корінням.

Власне, цей символ вирваного з коренем дерева став основою скульптурної композиції, яку врочисто відкрили в середмісті Тернополя. У бронзовій кроні дерева автори пам’ятника — львівські скульптори Володимир та Андрій Сухорські — об’ємно відобразили всю трагедію депортації українців 1944—1946 і 1951 років. Сум охоплює серце, коли дивишся на образи згорьованих, повних журби та великого нещастя співвітчизників, яких тоталітарна комуністична влада прогнала з рідної землі, й вони їдуть возами, ідуть разом з худобою, з дітьми на руках у глибоку невідомість. Залишають назавжди свої домівки, церкви, цвинтарі… І лише журавель, у щемі та смутку опустивши свою голову, не полишив цих теренів — нагадує крізь роки, аби не забували цієї великої трагедії, навідувалися з усіх-усюд у край своїх батьків, дідів і прадідів нащадки.

Священики освятили цей пам’ятник, відслужили панахиду за упокій усіх, хто загинув чи помер під час насильного виселення. Проте, на превеликий жаль, і нині, як і 70 років тому, в Україні є вимушені переселенці. Тернопільщина також приймає тих, хто через війну на сході нашої країни змушений покинути рідну домівку. «Наше завдання допомогти їм, — наголосив голова облдержадміністрації Олег Сиротюк, виступаючи на відкритті цієї скульптурної композиції. — Нині ми маємо розуміти, наскільки важливо підтримувати одне одного. Адже лише спільні дії, взаємодопомога та молитва за Україну стануть запорукою нашої перемоги».