Під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок Олександра Капіноса було важко поранено. 19 лютого після чотиригодинної операції земне життя Героя обірвалося. До відзначення свого 30-річчя він не дожив менше місяця. «Заплаче мати не одна, заплаче Україна, що не одного козака сира земля накрила», — полинули у вічність виспівані ним рядки. Смуток заволік серце і матері, і України за Героями Небесної Сотні, за мужніми й героїчними синами, що поклали голови, на превеликий жаль, і продовжують гинути вже на полях боїв з російськими окупантами та терористами.
Рідні розповідають, що Олександр змалечку ріс патріотом. Закінчив із золотою медаллю школу в рідному Дунаєві, вступив до Національного лісотехнічного університету у Львові, де з відзнакою отримав диплом бакалавра, а згодом і спеціаліста. У студентських лавах знайшов однодумців. Як дипломований фахівець взявся до праці у Вінниці.
Проте згодом повернувся до свого села. Став фермером, а також заглибився у громадську роботу. Відроджував українські народні традиції й культуру, зокрема організовував проведення українських вечорниць, відзначення Маланки, Івана Купала та інших свят, пов’язаних з яскравими й цікавими обрядами та звичаями. Його називали місцевим кобзарем, бо грав на бандурі, а до того ж на гітарі та баяні. А ще дуже прагнув, аби в Дунаєві був спортзал, де б сільська молодь могла зайнятися корисною справою, а не долучалася до згубних звичок, тож сам ремонтував та облаштовував його приміщення.
На Майдан торік Олександр Капінос приїхав одразу ж у листопаді. Новий рік, Різдво Христове відсвяткував на барикадах. Додому навідувався ненадовго. Навесні хотів одружитися з дівчиною, їхнє кохання спалахнуло на Майдані. 18 лютого ще вдень телефонував рідним, обіцяв, що повернеться додому. Ввечері ж дістав важке поранення, кажуть, беркутівці кинули у нього гранату. І до рідного краю Сашко вже повернувся у труні. 21 лютого в Дунаєві відбувся велелюдний похорон: то назавжди рідні, близькі, друзі, односельці й люди з різних міст і сіл прощалися з Героєм Небесної Сотні Олександром Капіносом.
Багато людей зібралося у Дунаєві й на відкриття пам’ятника майданівцю. Герой постав у бронзі на повен зріст із прапором у руках. У лівій руці він тримає щит. Поруч із фігурою Сашка автори скульптурної композиції розмістили його бандуру.
«Олександр Капінос був справжнім патріотом, він щоденно доводив, що таке бути українцем, — зазначив на відкритті пам’ятника голова Тернопільської облдержадміністрації Олег Сиротюк. — Олександр та всі, хто цієї зими об’єднався в боротьбі за нашу землю, — справжні Герої. Ці люди віддали життя, щоб ми мали змогу жити у власній державі. Маємо пам’ятати їхній героїчний вчинок, їхню самопожертву. На їхньому прикладі виховуватимемо дітей та внуків».
У цей же день у Дунаєві провели вечір-спогад «Герої не вмирають» та урочисто відчинили двері спортивного залу та дитячого садка, яких у рідному селі так прагнув Сашко. У перший день навчального року в школі, де навчався Олександр, пройшли урочистості з нагоди відкриття пам’ятної дошки Герою Майдану та присвоєння навчальному закладу імені Олександра Капіноса.
Ми в Google+