Щороку письменники країни організовують Міжнародне Шевченківське свято «В сім’ї вольній, новій». Відома українська поетеса Ганна Костів-Гуска з міста Борщів на Тернопіллі була учасницею десятьох з них. Щоразу поверталася з валізою книг із автографами, світлинами, рушниками, іншими сувенірами та презентами. І всі ці дарунки ретельно складала, каже, цілу шафу зібрала. А цього року вирішила їх показати всім охочим. Тож у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї підготувала виставку «Шевченко в моєму житті. Моя Шевченкіана».

Кожен дарунок, а тепер експонат, викликає в Ганни Михайлівни приємні спогади, а то й хвилю різних емоцій. Адже, зізнається, Шевченківські свята — найцікавіші події, що були в її творчому житті, бо додавали потужного натхнення та поетичної моці.

Уперше на таких святкуваннях Ганна Костів-Гуска побувала у складі тернопільської делегації, навчаючись ще в медичному інституті. Тоді їй презентували «Кобзар» з українськими рушниками та написом «На пам’ять Гані». Після повернення додому в її літературному доробку одразу з’явився вірш, в якому щиро стверджувала: «Його (Шевченків том. — Авт.) з-над сивого Дніпра я привезла, як дар найліпший».

Найпам’ятнішою подією залишається для неї перебування на Черкащині. Біля Шевченкової хати взяла трохи землі, щоб передати на зберігання до Борщівського краєзнавчого музею. Капсулу землі з найвищої духовної гори українців — Чернечої — Ганна Михайлівна разом з учасниками Шевченківського свята на Прикарпатті несла на найвищу вершину України — Говерлу.

Шевченко з’явився в житті Ганни Михайлівни ще в ранньому дитинстві. Пригадує, часто в її рідній хаті збиралися вечорами мамині подруги та сусіди, щоб разом прясти, а заодно й читати Тарасові твори. Коли мати поетеси відійшла у засвіти, в її домовину донька поклала й «Кобзар». Шевченків портрет висів у помешканні на стіні поруч з іконами Ісуса Христа та Матері Божої. Ганна Михайлівна молилася й бачила також образ Тараса, їй здавалося, що її «Отче наш» линув і до нього.

У ювілейний Тарасів рік Ганна Костів-Гуска разом з Марією та Петром Довгошиями поставили за мету зорганізовувати Шевченківські уроки в усіх загальноосвітніх школах Борщівського району. Петро Іванович досліджує творчість Великого Кобзаря, серед творів пані Марії є й новела «Остання ніч Шевченка», яку діти завжди слухають з великим зацікавленням.

«Слова приходили незримо, вони вривалися, як смерч, і налітали, наче злива», — пише в одній зі своїх поезій про Великого Кобзаря Ганна Костів-Гуска. Отак незримо колись виник у неї задум зберігати все, що пов’язане з проведенням Міжнародного Шевченківського свята. Минули роки й ці речі вже стали унікальними.