З початком весни в Україні запрацював закон про ліцензування імпорту лікарських засобів, ухвалений парламентом торік у липні. Відтепер усі імпортери ліків іноземного виробництва зобов’язані отримувати ліцензію на свій вид діяльності.

Найголовніший аспект нововведення, який буквально збурив суспільство: чи не спричинить це зникнення окремих видів закордонних препаратів з полиць наших аптек? З іншого боку, чи не здорожчають вони настільки, що стануть зовсім недоступними українцям? На ці й інші запитання наших читачів відповідає голова Держлікслужби України Олексій СОЛОВЙОВ. 

Публіцистичний проект «Героїні нашого часу», який «Урядовий кур’єр» здійснив у співпраці з Департаментом інформації та комунікацій із громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів, присвячений Міжнародному жіночому дню, і має на меті через конкретні долі 15 наших сучасниць певною мірою відтворити роль і місце прекрасної половини нашого народу в сьогоденні українського суспільства.
Кандидатури жінок різних професій подавали органи виконавчої влади, громадські ради при центральних державних відомствах, громадські організації, професійні спілки , спортивні асоціації та інші корпоративні інституції.

Найкоштовніша прикраса — то олімпійське «золото», а мрії рано чи пізно здійснюються, якщо мріяти правильно. Правильно вірити, докладати зусиль, ставити мету і досягати. Про все це вона думала, стоячи на найвищій сходинці лондонського п’єдесталу під звуки українського гімну.
Фехтувальниця Яна Шемякіна здобула перше «золото» для України на минулих Олімпійських іграх у Лондоні. Того дня вона здійснила не лише свою мрію, а й виправдала сподівання нас усіх. 

Коли добре знаний на Прикарпатті хірург Ярема Васильович Кобринський робив нескладні операції, з-поміжйого помічників інколи була й дівчинка у завеликому, як на її зріст, білому халаті — його улюблена донька Наталочка. І ніякі вмовляння не змушували її піти в цей час у кіно чи погратися в парку зі своїми однолітками. А тим, хто настійливо допитувався, чи буде вона в майбутньому лікарем, ще з дошкільного віку серйозно відповідала: «Не лікарем, а хірургом!»

Після закінчення Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталія Штефуца повернулася з дипломом до рідного Ужгорода. З того часу розпочався її творчий шлях. Вибір професії пояснює багатогранністю журналістської праці, змогою часто подорожувати, зустрічатися з новими цікавими людьми і захоплено розповідати про них широкому загалу.
Спершу працювала на обласному телебаченні в інформаційних, інформаційно-аналітичних програмах, була ведучою новин. Разом з колегами започатковувала молодіжну та спортивну програми, експериментувала з різними проектами. Приміром, той, що називався «Просто неба», ознайомлював телеглядачів з життям сільських громад Закарпатського краю. 

Кажуть, що не людина обирає долю — доля сама знаходить свою обраницю. Життєвий шлях подолянки Лідії Новак розпочинався з освітньої ниви: десять років після здобуття першої вищої освіти вчителя української мови та літератури вона працювала на Хмельниччині. Потім здобула ще фах практичного психолога, а після переїзду до столиці перейшла в соціальну сферу.
П’ять років тому вона очолила унікальний центр «Місто щасливих дітей» — благодійну організацію, у якій на довготривалій основі проходять соціально-психологічну реабілітацію діти, котрі залишилися без піклування дорослих. Так-от, їхні зранені душі й лікують фахівці під орудою цієї жінки з добрим і щедрим серцем.

Як жінки спростовують оману тих, хто вважає їх слабкою статтю.

Що колись шитиме одяг для найвищого духовенства католицького світу і навіть самого Папи Римського, розповідає мені по телефону  пані Галина Барщовська з міста Городок Львівської області, й уві сні наснитись не могло! Звісно, у дитинстві, як і більшість дівчаток, любила шити одяг для ляльок. Придумувала для них розкішні вбрання, вигадувала вишукані зачіски. Й оте дитяче захоплення  допомогло з вибором професії, до того ж старша сестра Ірина навчалася у Львівському технікумі легкої промисловості. Тож після школи не довго роздумувала — і собі подала документи до цього навчального закладу. Відтак влаштувалась на роботу у філіалі швейної фабрики «Весна», одночасно навчалась у Тернопільському педінституті. Погодилась перейти на роботу в школу викладати швейну справу, бо і робота цікава, і часу для доньок матиме більше. 

До селища Щебетовка, що поблизу Феодосії, привела мене розповідь знайомого про цікаву людину, художника-самоука, який більшу частину свого життя не випускає з рук пензля, олівця, крейди, — тобто всього, чим можна малювати.
Статний 89-річний Пилип Шпильовий, зустрівши мене на порозі невеличкої квартири, відразу запросив до «суверенної України». Саме так він називає свою кімнату, що слугує йому за робочий кабінет. Тут на поличках розвішані вишиті серветки, рушнички, а також написані власноруч пейзажі, де зображено мальовничу природу рідного краю. Все навколишнє на якусь мить перенесло мене разом з господарем у його далеке дитинство, до села Свинарки, що на Черкащині. 

Три тижні тому дружно провалили  ігри всі представники вітчизняного футболу в Лізі Європи. У кожного з них — київських динамівців, харків’ян і дніпропетровців — знайшлися свої пояснення болючої несподіванки. Та факт залишається фактом: у шести проведених матчах лідери нашої Прем’єр-ліги не зуміли здобути бодай одну перемогу. Залишалося сподіватися лише на «Шахтар».
Після результативної нічиєї в першому матчі з «Боруссією» Мірча Луческу висловився досить оптимістично. На його думку, чинний чемпіон Німеччини не виглядав сильнішим за його підопічних. Ретельний аналіз домашньої гри 1/8 фіналу Ліги чемпіонів ставив під сумнів це твердження.