Це високохудожнє дійство в райцентрі Кролевець бере початок із середини 1990-х. Його головним героєм став рушник — вишитий червоними нитками, розмаїтий візерунками і фігурами, світлий і сонячний, він став символом невмирущого духовного коріння українців, їхньої щедрої й доброї душі. 

Захід у межах обласної програми національно-патріотичного виховання ініціював і провів за підтримки департаменту освіти і науки Полтавської обл держадміністрації Полтавський обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді. А відбулося дійство у селі Головач на базі обласного дитячого оздоровчого центру «Маяк». 

«Гусінь повзала по тротуарах навіть на Хрещатику. Вітер здував у купи висохлі пелюстки. Травневі жуки і метелики залітали у вагони трамваїв. По ночах у палісадниках співали солов’ї. Тополиний пух, як чорноморська піна, накочувався прибоєм на панелі. По краях бруківок жовтіли кульбабки». 

ПАРЄ висловила критичні зауваження на адресу України за ухвалення закону про освіту без попередніх консультацій з експертами Венеціанської комісії. Про це йдеться у резолюції, яку депутати ПАРЄ ухвалили 82 голосами, 11 голосували проти, 17 утрималися. У резолюції міститься заклик до України врахувати всі рекомендації Венеціанської комісії після того, як вона підготує висновок щодо резонансної мовної статті освітнього закону. 

Георгій Почепцов один з найпотужніших фахівців з комунікативних технологій, інформаційних воєн та протидії інформатакам і операціям впливу. Його книжки стали базовою програмою для політологів, журналістів, істориків. 

Науковий співробітник відділу археології Криму Інституту археології НАН України Сергій Теліженко на Луганщині людина відома — дослідження тут проводить з початку 1990-х. І нині не забуває рідного краю. Зокрема планує довести хибність думки, що край був і залишається Диким полем. 

Природа не обділила села Смілянщини красою. В розвої осінніх барв вони ще кращі — аж дух захоплює. Та місцевим жителям не до милування ландшафтами. Горби й видолинки, особливо в пору осінньої негоди — чимала небезпека для подорожніх. А якщо додати до цього вкрай незадовільний стан місцевих доріг, стане цілком зрозумілою тривога, з якою батьки щодня відправляють дітей на навчання. Завдяки освітнім пертурбаціям багатьом школярам доводиться мандрувати до сусідніх сіл. Приміром, у сунківській школі навчається трохи більш як сотня дітей. Сорок із них дістаються на уроки з двох сусідніх сіл шкільним автобусом. 

За першої можливості у населених пунктах, які постраждали внаслідок вибухів на військових складах біля Калинівки 26 вересня, люди і влада перейнялися тим, щоб до початку дощів і настання холодів залатати дахи, відновити вибиті вікна і засклити їх у житлових будинках та в соціальних закладах. Багато підприємств і компаній відгукнулися на прохання та надали допомогу — хто матеріалами, хто безкоштовною працею. Ось лише хотілося, щоб нас згуртовувала не біда, а передбачувані гарні справи. 

Нині чимало говорять про соціалізацію воїнів, які повертаються з передової у мирне життя. Однак практичних кроків у цьому напрямі поки що небагато. Як правило, історії успіху зав’язані на підтримці благодійників, волонтерів. А почасти бійці розраховують на підтримку тих, хто сам пройшов подібні випробування. «Рівний — рівному» — такий девіз з’явився в житті бійців, які повернулися, облаштувалися, і тих, які лише повертаються і сподіваються на підтримку й допомогу побратимів. 

Смілянська медсанчастина №14 — заклад на Черкащині відомий. Свого часу тут лікували тільки залізничників, потім — широке коло не лише жителів Смілянського району, а й сусіднього Кам’янського. Недавно керівництво держави, здавалося б, знайшло найоптимальніше призначення для цього закладу: згідно з директивними документами, медсанчастина мала стати Національним центром реабілітації інвалідів-учасників АТО (одним із п’яти у країні). Але й досі цього не сталося, а медсанчастина не працює. Чому?