Селище міського типу Вороновиця свого часу було райцентром. Та вже давно це один із населених пунктів Вінницького району, адміністративні установи якого розташовано в обласному центрі. Із селища до Вінниці лише 20 кілометрів. І хоч давнє селище має багату історію, через об’єктивні обставини воно поступово перетворювалося на дачно-спальний супутник міста.

Але уряд реформою з децентралізації вніс у життя давноочікувані корективи. І Вороновиця тепер відновлює самобутність так завзято, ніби господар вернувся у власний дім. На шлях розвитку селище стало разом із селом Комарів, з яким створило об’єднану територіальну громаду торік у грудні. Перспективним планом передбачено, що до складу цієї ОТГ має входити понад 20 населених пунктів. 

Недавно моя сім’я відпочивала в одному із санаторіїв Приморського району Запорізької області. Саме в цей час був мор бичка. Риба була скрізь: під ногами на мілині, на березі кількасантиметровим пластом. Поряд із санаторієм — приватний сектор. Щоранку, як на фіззарядку, на берег приходили місцеві жителі з лопатами й лантухами, вантажили мертвого бичка, доки він не засмердівся, і везли додому. Неважко здогадатися, що так люди запасаються дармовою рибою. Протримавши її певний час у погребах, здають оптом на продаж. Бо якби схотіли лише очистити берег від мертвої риби, закопали б її поблизу й аж ніяк не тягли додому. 

Трохи зверхню і недбалу відповідь «Та знову за кордоном» на запитання «Де відпочивали влітку?» тепер може собі дозволити абсолютна більшість жителів Донецька й інших тимчасово окупованих територій краю. Різноманітні опитування свідчать, що люди прагнуть використати найменшу можливість, щоб певний час провести за лінією розмежування, тобто в Україні. Нині влітку найчастіше вони планують залагодити тут якісь справи, поєднавши їх із перебуванням у рідних, знайомих чи поїздкою на відпочинок на морське узбережжя тощо. 

«На відміну від санітарних вимог у лісах України, санітарні правила в лісах Республіки Білорусь не містять обмежувальних норм і спрямовані на оперативне оздоровлення і поліпшення санітарного стану насаджень», — такі висновки зробила журналістка білоруської «Лісової газети» після міжнародного семінару, що стосувався поширення шкідників у лісі.

Коротко, але вичерпно. Очевидно, варто зупинитися на окремих важливих деталях, чому наші навіть не європейські сусіди вже мають підстави робити висновки, що в нас система навіть більш бюрократична, ніж у них. 

В інтернеті триває війна за Ватутіна: Київрада перейменувала проспект, названий його ім’ям, на проспект Шухевича. Це спричинило обурення деяких киян, які почали збирати підписи, щоб проспекту повернули стару назву. Обґрунтування: генерал Микола Ватутін визволяв столицю України від німецько-фашистських загарбників у 1943 році. 

Нещодавно в Києві пройшов п’ятий Форум Global Ukrainians — неформальне об’єднання українців, які за останні 10—15 років зробили успішну кар’єру за кордоном. Покликав їх туди не кусень хліба, а неможливість реалізувати свої здібності у власній країні. Однак Майдан 2014-го відродив у них надію на позитивні зміни в рідному краї, тож найактивніші прагнуть докласти до цього своїх зусиль, знань і вмінь. Спочатку вони створювали волонтерські організації, а понад два роки тому об’єдналися в мережу Global Ukrainians задля просування та лобіювання українських інтересів у світі. Якого розвитку набув цей проект, «УК» поцікавився в ініціатора руху Віолети МОСКАЛУ. 

Цими вихідними в Одесі та на Миколаївщині відбулася церемонія закриття багатонаціональних військових навчань «Сі Бриз-2017», які тривали з 10 до 23 липня. «Сі Бриз» проводять в Україні з 1997 року відповідно до Меморандуму про порозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин між оборонними відомствами України і США, які виступають спів­організаторами навчань. 

Кажуть, про рівень життя у країні судять за станом доріг. А тепер у зв’язку з деякими псевдореформами у чутливих сферах життя — за станом зубів у громадян. Так незабаром відрізнятимуть у Львові місцевих жителів від туристів. 

Саме таке життєве кредо обрав для себе 27-річний Дмитро Крикун із Житомирщини. Сказати, що з ним він народився і прожив усі ці роки, було б неправдою. Є моменти, які Дмитро з неохотою згадує і волів би змінити, аби це було можливо. З прикрістю згадує, як не хотів учитися. «Пам’ятаю, як ішов до школи з одним зошитом і пачкою цигарок. Цим не пишаюся». Лише згодом збагнув, як ображав маму, розчаровував її сподівання поведінкою. Напевне тепер знає, що своїм дітям, коли ті з’являться, приділятиме якнайбільше уваги і любові. Він вважає, що дитину до навчання мотивують складові: 50% — уміння вчителів знайти підхід до учня, 25% — любов і наполегливість батьків, решта — бажання дитини. Хоче, щоб його діти були слухняними, допитливими, справедливими і головне — щасливими. Недаремно ж він обстоював незалежність і мир на сході країни. 

Днями настала гаряча пора не лише для вчорашніх школярів. Знову відчули себе абітурієнтами ті, хто отримав диплом бакалавра й прагне стати магістром. Для них цього року можливості значно розширились. Вони мають змогу навчатися за програмою подвійних дипломів: отримати дипломи українського й польського університетів.