Якщо озимі зернові навесні можна підсіяти або пересіяти, то побиті морозом цвіт і зав’язь на плодоягідних насадженнях не відновити. Більше того, втрати не обмежуються недобором урожаю, а в період з весни до зими зростають, бо догляд за ушкодженим садом здійснюється як за повноцінним — така специфіка галузі. А цього року від негоди постраждало багато садів. І не лише в Україні, а й наприклад у Нідерландах, Польщі, Австрії, Німеччині. Однак тут є різниця. 

За даними екологів, понад 160 тисяч гектарів землі в Україні, яку можна було б використовувати для сільськогосподарського виробництва, займають полігони для сміття. Тут поховано майже 35 мільярдів тонн твердих побутових відходів. І щороку в нашій країні, як стверджують у Мінрегіоні, фіксують ще близько 30 тисяч неконтрольованих сміттєзвалищ різних розмірів. 

Нині чимало експертів і державних мужів критикують введений півтора року тому так званий мораторій на вивезення з України за кордон і передусім до країн європейської спільноти деревини. Це зрозуміло, бо така заборона, з одного боку, суперечить міжнародним правилам зовнішньої торгівлі. Проте з іншого боку — поставила заслін безконтрольному вирубуванню карпатських і поліських лісів. 

Тепер, коли питання запровадження ринку землі постало особливо гостро, варто подивитися, як його вирішують в інших країнах, чим їхні приклади можуть стати нам у пригоді. Щоправда, більшість позитивних прикладів у наших умовах не можна реалізувати з різних причин: чи історично не склалося, чи час безповоротно втрачено, чи інші умови не такі. Зате реалізація негативних сценаріїв навіть дуже вірогідна, якщо не вжити запобіжних заходів.  

Не секрет, що українська пенсійна система в сучасному вигляді — великий тягар для державного бюджету, адже нині його дефіцит — понад 140 мільярдів гривень. Проте виплати більшості літніх людей дуже малі, що не дає їм змоги не лише жити гідно, а навіть виживати. Отже, проведення пенсійної реформи стало не лише потребою у змінах, а невідкладною необхідністю сьогодення. Як відомо, проект цього закону вже подано до Верховної Ради, і його, напевно, розглянуть найближчим часом. 

Люди тут привітні й до розмов охочі. Бо так само, як нам цікаво розпитати про життя-буття й роздивитися побут села, що має давню історію, але не налічує і двох десятків жителів, їм хочеться потеревенити з приїжджими. Тим паче, що гостей у Сваловичах не дуже багато. 

«Любите мандрувати? А робити маленькі відкриття? А на власні очі побачити диво? Не відмовляйте собі в цьому — приїжджайте на Рівненщину» — гадаю, після таких слів, якими починається короткий опис знакових пам’яток краю на яскравій, майстерно виконаній туристичній мапі, мають зникнути останні сумніви у виборі місця відпочинку. А наприкінці переліку зазначено: «А ще Рівненщина може похвалитися мальовничими краєвидами, ріками-озерами, розкішними лісами. Тут чекають туристів, які люблять подорожувати на велосипедах, яким подобаються кінні прогулянки, а також тих, хто шукає місця, де нема асфальту і є коріння». І це — чистісінька правда: чекають. У цьому нещодавно переконалися столичні журналісти, яким обласна влада вирішила показати можливості Рівненщини для активного відпочинку. Тут вони справді безмежні, тому кількох днів вистачило, лише щоб ознайомитися з ними фрагментарно і пересвідчитись: попит є. 

Ця чудова пора — канікули! Школярі їх завжди чекають з особливими емоціями, а батьки починають перейматися задовго до останнього дзвінка тим, як організувати дитині вакації з користю — щоб і оздоровилась, і відпочила, щось цікаве дізналась. Які можливості для цього створено в різних областях України, дізнавалися журналісти «Урядового кур’єра». 

Вісім десятиліть тому розпочалися сталінські репресії, у яких постраждали сотні тисяч людей. Про ті жахливі часи не варто забувати. І виконання указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років» покликане донести до сучасників інформацію про страхіття минулого. 

За кілька днів частина вчорашніх школярів, видихнувши після ЗНО і ДПА, почнуть новий марафон: вступ до вишів. Хтось уже визначився, чим хоче займатися далі, інші й гадки не мають, чого б хотіли в житті, й укотре переглядають перелік спеціальностей у вищих навчальних закладах. Куди йти? Наскільки вірити обіцянкам, що їх озвучують у вишах? Як не переплутати бажане з дійсним?