Нині, коли забезпечення теплом стало невід’ємною частиною національної безпеки, на Вінниччині майже півтисячі закладів бюджетної сфери перевели на опалювання альтернативними газу енергоносіями. Насамперед місцевими. Область належить до найенергоефективніших у країні. Тому в ній на рівні експерименту випробувано, а також впроваджено в експлуатацію майже всі відновлювальні енергоносії, які ефективні в Європі. 

У Чернівцях, де, за легендою, вулиці підмітали трояндами, цінують мистецтво і шанують митців. У 1877 році з ініціативи місцевого товариства розвитку музичної культури містяни за власний кошт звели будівлю філармонії, запросивши кращих віденських архітекторів. Відтоді чернівецька концертна зала красою і дивовижною акустикою вражає глядачів і гастролерів. На філармонійній сцені Чернівців виступали музичні генії світу: Енріко Карузо, Ференц Ліст, Антон Рубінштейн, Соломія Крушельницька, Микола Лисенко, Федір Шаляпін.

Тут зродилася і злетіла на пісенних крилах сучасна українська естрада з іменами уславлених буковинців Дмитра Гнатюка, Володимира Івасюка, Софії Ротару, Левка Дутковського, Назарія Яремчука, Миколи Мозгового, Павла Дворського, Іво Бобула.

Завдяки подвижництву професіоналів класичної музики в Чернівцях уперше звучать симфонічні твори видатних українських композиторів, почасти відроджені із забуття. Про «троянди й виноград» у світі музики — в розмові з директором Чернівецької обласної філармонії Анатолієм ВІЗНЮКОМ. 

«У літературі й навколо. З боргів давніх і новонабуваних» — так називається збірка літературознавчих есеїв, які автор написав за період з 1971 по 2015 рік. Вона вийшла у державному видавництві «Либідь», з яким упродовж останніх років плідно співпрацює видатний письменник і науковець. 

Не минуло і трьох років відтоді, як автор представив шанувальникам українського мистецтва монументальне історичне есе «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки» про всесвітньо відомий колектив імені Григорія Верьовки. І ось перед нами його нове видання — літературне дослідження творчості геніальної Марії Заньковецької. Із спогадів її сучасників, листування з друзями, численних світлин, архівних знахідок вимальовується живий образ першої народної артистки України.

Марія Костянтинівна народилася в селі Заньки на Чернігівщині у дворянській родині Адасовських. Тож сценічний псевдонім узяла за назвою рідного села. Творчий злет актриси припадає на 1882 рік. Її прізвище постійно з’являється на афішах театральних труп М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, І. Карпенка-Карого. В народному театрі під орудою П. Саксаганського Марія Заньковецька задіяна у виставах на всіх головних ролях. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Українська любов прекрасної Сусанни 

День суду над Росією

У Колумба Сходу зовсім інша слава

Цього разу вистава не була просякнута глибоким філософським змістом. Організатори зробили акцент на легкості й невибагливості з ексцентричним відлунням. У цьому їм допомогли тварини. Щиро кажучи, у перші сорок хвилин дійства складалося враження, що перебуваєш не в цирку, а зоопарку. І це добре. Тваринки граціозно пересуваються ареною, подеколи біжать галопом, аби вгамувати запал, і маже завжди — тримають публіку в очікуваній напрузі. А це  дикобрази, лисиці, песці, скунси, шотландські карликові поні, коні в яблуках (поміж себе їх називають просто далматинцями).

Столичні афіші зображають героїв Мадагаскару: бегемота у жовтій спідниці, зебру, лева… Кожен з них відпрацював свій номер якісно, однак не здивував наймолодших шанувальників циркового мистецтва. За кулісами бегемотиця Ліна усміхалася представникам ЗМІ, позуючи в басейні, хрумала яблука. Та чомусь на арені ця панянка поводилася скуто — дригала куцим хвостиком і лише один раз розкрила свою хижу пащу. Так-так. Бегемоти — хижі тварини, хоч їх і називають водяними коровами. Цю кралю до столичного цирку привезла група дресирувальників з Молдови. Їй щодня згодовують по 10 кілограм яблук, буряків, капусти. Останній овоч гостя із Європи не дуже шанує. За кулісами поряд з нею тирлуються коні та верблюди. Вони повертаються хвостами до журналістів, а до своїх кураторів лізуть з поцілунками. 

Прокинувся о четвертій ранку — в хаті прохолодно, лише 15 градусів. На сімейній раді вирішили, що заради економії газу ночами (не щодня) з нуля до п’ятої ранку вимикатимемо опалювальний котел. «Діти вже дорослі, — проявила ініціативу дружина, — тож під теплими ковдрами не замерзнемо. Ми й так уже за  20 днів січня майже 200 кубів спалили. Якщо й надалі так топитимемо, то в 300 кубів, як у грудні, не вкладемося. А попереду ж — ще холодні лютий та березень». Потім дружина подивилася на мене якось винувато і додала: «Нічого, переживемо. Та й медики радять спати у прохолодній кімнаті. Для здоров’я, кажуть, корисніше».

Я промовчав тоді, але всередині щось защеміло: у квітні цього року 60 відсвяткую, а по-людському ще, здається, й не жив. І кручуся ніби щодня, але роки біжать, а достаток за ними не встигає. Пам’ятаю, у 1982-му після закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету імені Т. Шевченка направили на роботу до міста Коростишева на Житомирщині. 

Сьогодні поїздка на таксі в булочну не викличе підозр у пильних співгромадян, як це зафільмовано у відомій радянській кінокомедії. З тих пір спливло чимало часу. Змінився не лише менталітет людей, їхні вподобання, а й соціальний устрій та економічна ситуація. Кількість користувачів індивідуальним транспортом значно зросла, як і сама мережа автопарків, у розпорядженні яких найрізноманітніші марки авто: від скромних до вишуканих. 

Із травня по липень фіскальна служба почне розсилати фізичним особам — власникам нерухомості, які підпадають під оподаткування, повідомлення-рішення про сплату суми податку. А з огляду на те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, трансформується постійно, «УК» звернувся до начальника відділу адміністрування майнових податків департаменту доходів і зборів з фізичних осіб Державної фіскальної служби Юрія Тимощука, який роз’яснив, скільки ж заплатимо в цьому та наступному роках. 

Сьогодні відзначаємо важливий день в історії боротьби за незалежність та творення української державності. У День Соборності 22 січня згадуємо першу спробу в ХХ столітті проголошення незалежності Української Народної Республіки у 1918 році та Акт Злуки українських земель у 1919-му.