Київська вокалістка Вікторія Заболоцька (сопрано) понад рік виконує унікальний для України цикл із сотні рідкісних шедеврів віденського генія, співаючи кожну програму на багатьох концертних майданчиках країни. Чимало творів звучать у нас уперше. Ім’я цієї виконавиці можна було б вписати у Книгу рекордів Гіннесса, адже жодна інша українська співачка не виконувала стільки пісень Шуберта мовою оригіналу.
Ми зустрілися з Вікторією у столичному Шоколадному будиночку, що на Шовковичній. Там вона репетирувала свій черговий концерт.

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Українців кидали в атаку попереду танків

Вчасно не знесене владою — зруйноване народом

Кременець переміг Петербург

Франц проти Адольфа

Охоплені полум’ям люди,  шалені швидкості й піруети в повітрі автівок,  неймовірні кульбіти вершників, стрибки сміливців з висоти — це все життя   каскадерів у кіно. Своїм талантом, надзвичайною сконцентрованістю і виваженістю,  вмінням чітко розрахувати час, відстань, вплив погодних умов і місцевості вони роблять  фільми захоплюючими. До когорти професіоналів найвищого рівня належить наш співрозмовник Анатолій  Грошевой — засновник і очільник Міжнародної асоціації професійних каскадерів «Україна», «батько» запису в Класифікаторі професій «каскадер, організатор трюкових зйомок». 

Тернопіль уперто прагне стати столицею куховарства країни й значним туристичним центром. Таке бажання підкріплює розмаїтими фестивалями, передовсім «Галицькою дефілядою». Це етно-гастрономічне свято у місті зорганізували втретє, і тривало воно три дні. Найнасиченіший, найповніший, найдовший та найширший — ці прикметники найвищого ступеня порівняння якнайкраще слугували характеристикою народної забави. 
Зрозуміло, що гастрономічний фестиваль не міг обійтися без широко представленої народної кухні. Кожен ресторан дивував однією чи кількома стравами. Тож багато хто мав змогу скуштувати лободу в сметані, шалату квашену, кишки зі шкварками, інші старовинні наїдки. Родзинкою «Галицької дефіляди» стали кулінарні досягнення, які фіксував Національний реєстр рекордів. За три фестивальні дні в Тернополі встановили одразу п’ять рекордних показників, з них деякі можуть з’явитися і в світовій Книзі Гіннесса. Принаймні, за словами Лани Вєтрової — керівника проекту Національного реєстру рекордів, такий процес реєстрації розпочнуть.

Ранок, сонце, вихідний. Їду на дачу. Підходжу до зупинки дачного автобуса в момент, коли він ось-ось рушить. Стати однією ногою ще можна. Ризикнути? Ні. Душа і тіло роблять вибір за мене. Почекаю наступного рейсу, подумаєш — сорок хвилин. Зате буду першою. 

Люди підтягуються активно. Народ дачний, міський, вихований. Займають чергу і розходяться, ховаючись у тінь або побігши до найближчого магазину. Дуже культурно просять: «Посторожіть, будь ласка, сумки та скажіть, що чергу займали». Разом із бабусею, яка зайняла за мною, погоджуємося, беремо на себе відповідальну громадську місію стежити за чергою й чужими речами.

Україна жнивує. Про  те, в яких умовах виходять селяни в поле на Донбасі, чи забезпечені аграрії в різних областях технікою, потужностями для зберігання зерна, про перші результати збиральної кампанії та прогнози на урожай читайте у матеріалах наших кореспондентів. 

III Всеукраїнський аграрний форум зібрав у стінах Клубу Кабінету Міністрів сільськогосподарських товаровиробників та переробників з усіх регіонів України, представників громадських професійних об’єднань. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк підбив підсумок пропозицій та зауважень, спрямованих у бік уряду від керівників малих, середніх і великих агропромислових холдингів, асоціацій, товариств. 

Куди звертатися людям зі сходу України, які намагаються знайти прихисток в інших регіонах? Більшість із них насамперед шукають допомоги у державних органів. А ті, у свою чергу, готові її надати. Вони розміщують інформацію про те, чим можуть допомогти, надають свої контакти у ЗМІ, в Інтернеті. Але конкретній людині чи родині не завжди просто знайти потрібне повідомлення серед безлічі ресурсів. 

Події на Майдані, а потім боротьба з агресією сусідньої держави засвідчили, наскільки потрібна людям України власна віра, власна церква, яка не залишить на самоті у скрутний час випробувань, буде поряд на передовій і втамує біль втрат. Незалежна і державницька. І вкотре на порядку денному постає питання створення єдиної Помісної православної української Церкви. 
Історія церковних відносин в Україні пройшла різні періоди. За роки існування незалежності віряни УПЦ (МП) у своєму ставленні до вірян УПЦ (КП) пережили цілу гаму почуттів — від зневаги до «розкольників» або співчуття «бідним розкольникам» до чіткого усвідомлення своєї однаковості з ними і потреби об’єднатися. Віряни різних православних церков України стільки зазнали і зазнають нині, що доросли до розуміння: громадяни України, попри різні церковні юрисдикції, значно ближчі між собою, ніж це видається ієрархам сусідніх держав.

Жителі прикордонного Угринова та навколишніх сіл давно чекали, щоб на українсько-польському кордоні поряд із селом збудували міжнародний автомобільний пункт пропуску. Бо до кордону, як мовиться, рукою подати, а, щоб дістатися до сусідньої держави чи до родичів (у повоєнний час кордон розділив територію, і багато родин опинилося в іншій державі), чи у справах поїхати, або й бізнес із сусідами налагоджувати, доводиться долати чималу відстань — понад 100 кілометрів (!) — та ще й з кількома пересадками до Рави-Руської чи Краківця або ж Волині.