Цікаве це місто — Харків. Перша столиця. Для нашого брата-журналіста там завжди знайдеться щось особливе. Ми вже писали про тамтешні, так би мовити, «лакмусові» справи. Не «резонансні», але показові, як хімічні досліди з лакмусовим папірцем. Як ось ця детективна історія, про яку йтиметься далі.  
Її початок  губиться у славнозвісних дев’яностих. Це не банальний сюжет, коли «погані» кремезні хлопці одібрали завод у інших кремезних. Мова, скоріше, про «комірку папи Карло».

Систематичне руйнування будинків і споруд в Україні доводить не лише безпорадність різних контролюючих структур у цій царині, а й спричиняє неабияку тривогу простих громадян за своє здоров’я та життя, а також не дуже привабливу перспективу взагалі залишитися без житла.

Чому нашу країну накрила хвиля таких руйнувань та чи можна всьому цьому запобігти? 

На початку нинішнього літа чотириразові чемпіони світу зазнали нищівної поразки у контрольному поєдинку — 0:3. Минуло два з половиною тижні. Зараз переможці товариської зустрічі в Цюріху — футболісти збірної Росії намагаються зайвий раз не потрапляти на очі своїм вболівальникам. А Італія, яка грала в одній групі з грізними іспанцями, 24 червня в Києві змагатиметься за путівку до півфіналу Євро. 

На Одещині лише 7 із 26 районів мають автобуси, обладнані для перевезення інвалідів. 43 автобуси на понад 900 маршрутів — це, власне, небагато. Та значно більше, ніж нічого — вважає інвалід-візочник, голова громадської організації «Спортивний клуб інвалідів «Одеса-Баскет» Олег Прохоров: «З’явилися законодавчі акти та місцеві програми, транспорт закуповується і переобладнується». Відправною точкою цих процесів стала затверджена на 2009—2015 роки урядова програма «Безбар’єрна Україна».  

На рівні держави у нас зараз багато робиться щодо розвитку сільських територій. Уряд спрямовує на це чималі кошти, розуміючи, що без села не буде України. В цьому році тільки на реалізацію соціальних програм на Полтавщині виділено, за словами голови Полтавської облдержадміністрації Олександра Удовіченка, 236 мільйонів гривень. Таких коштів, сказав він, Полтавщина ще не одержувала у вигляді субвенцій з держбюджету. Для порівняння, торік в області на розвиток сільських територій спрямували 139 мільйонів гривень.

Майже вікова відстань відділяє передостанній і нинішній, нещодавній випуск кадетів Сумського кадетського корпусу, який носить ім’я Івана Харитоненка. Носить не випадково, бо саме зусиллями Івана Герасимовича наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. за його кошти було створено цей учбовий заклад. Харитоненко-старший до урочистого відкриття кадетського корпусу 26 вересня 1902 р. не дожив. Батьківську мрію реалізував син — Павло. Харитоненки передали безкоштовно військовому відомству 50 десятин землі (це майже 55 гектарів!), 500 тисяч карбованців на будівництво корпусу, де б жили й навчалися 500 кадетів.

Рівнянка Тетяна Войтович не втомлюється допомагати людям, котрі волею долі опинилися в такій самій життєвій ситуації, як і вона, — втратили зір. І одночасно стали, по суті, «в’язнями» власних помешкань: зайнятим щоденним виживанням родичам не завжди вдається викроїти час для їхнього супроводу містом. З пропозицією налагодити такий супровід як соціальну послугу Тетяна Войтович, оббивши поріг не одного службового кабінету, звернулась до обласного центру зайнятості. І саме тут знайшла порозуміння та підтримку.

Засалений жарт стосовно малоосвічених людей знову виринув у пам’яті, щойно оприлюднили результати зовнішнього незалежного оцінювання з іноземних мов. Саме їх з’ява у програмі вступу на деякі гуманітарні факультети вітчизняних вишів наробила галасу у середовищі майбутніх першокурсників. Я мовчу про «мудру» політику освітянського відомства, яке посеред минулого навчального року змінило предмет «Історія України» на іноземні мовні дисципліни, бо свого часу у пресі з цього приводу зламалася не одна сотня списів. Тоді насправді обурило інше — як випускникові перебудувати свій план підготовки і за якихось півроку вивчити скажімо англійську? Ніяк!

На початку літа село Пацканьово нагадує велику заготконтору: і старі, і молоді тут рвуть черешні. А потім везуть на продаж у великі міста. На «черешневих» прибутках виросло не одне покоління селян. 

Дозволяти чи ні кататись дітям на атракціонах — питання, яке непокоїть більшість батьків. Адже всі пам’ятають про нещасні випадки, які час від часу трапляються. Так, півроку тому постраждало четверо дітей, що гойдались на каруселі, в якої відірвався трос. Загалом з 2005 року на атракціонах в Україні постраждало 27 людей, із яких семеро загинуло. Тож підстави для хвилювання є. Наскільки безпечні ці розваги сьогодні та як обрати нормальні гойдалки, з’ясовував «Урядовий кур’єр».  
За роботою атракціонів в Україні стежить Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України.