Найцікавіше починається зненацька. «Ніхто не знав, що все зайде так далеко. Насправді ми з донькою йшли на хакатон, щоб цікаво провести вільний час», — каже інженер проекту Mars Hooper, що переміг у конкурсі NASA Space Apps, Олександр Буткалюк. У команді Mars Hopper також В’ячеслав Осауленко, Андрій Музиченко, Ілля Рубинський, Павло Правдюков і Микола Денисенко. Від виникнення ідеї до перемоги минуло лише сім тижнів. Проект літака-стрибуна, що працює на вуглекислому газі та створений для дослідження полярних шапок Марса, став першим в українському хакатоні, відтак потрапив до топ-25 конкурсу NASA в категорії People’s Choice, пройшовши відбір серед 128 команд. А 23 травня стало відомо про перемогу вітчизняної команди. Тепер вона готується до поїздки на мис Канаверал на запуск ракети, запланований на 8 вересня. 

Черкаси вже не одне десятиліття називають містом великої хімії. Городяни не те щоб дуже гордилися таким — просто давно до цього звикли. Правда, останнім часом окремі підприємства з різних причин згорнули виробництво. Скажімо, вже кілька років не працює завод хімічного волокна, хоча цехи, побудовані ще за СРСР, збереглися. Ось власники Донецького заводу хімічних реактивів батько і син В’ячеслав та Ілля Леоненки й накинули на них оком. Частину площ відремонтували, устаткували. І тепер це підприємство замкненого циклу. На складі — перші тонни готової продукції для замовників з України та закордоння. Тут виготовляють неорганічні речовини для харчової, фармацевтичної й косметичної галузей. 

«Запорізький електровозоремонтний завод» — одне із найстаріших підприємств міста, яке за час існування бачило багато поганого і хорошого. Але навіть у найскладніші часи колектив переборював усі труднощі на кожному етапі розвитку. Нещодавно «УК» у рубриці «Звучить гордо!» розповів, як це підприємство, доведене до банкрутства колишніми керівниками, вивів у передові не так давно призначений в. о. голови правління Олег Винник. 

Історія України унікальна і трагічна тим, що на її теренах за свободу боролися десятки армій і рухів. У протистояннях безліч вояків поклали голови: і за Батьківщину, і за власні переконання, з вірою у перемогу та незалежність. Їх ховали у різних мундирах, а згадку про кожного нащадки намагаються зберігати й досі. На Волині обласне управління лісового та мисливського господарства організувало для журналістів незвичний тур — місцями поховань у волинських лісах. Лісівники доглядають за могилами, незалежно від того, кого і коли там поховано. 

Не можу про це не просити слова, адже просто вражений усім, що відбувається з пересічними людьми, які свого часу взяли на себе дуже ризиковану ношу — оформили валютні кредити на купівлю житла в наших банках. Про те, як нечесно зі своїми клієнтами обходяться ці фінустанови, вже писано-переписано, зокрема й у нашому виданні. Сьогодні хочу розповісти про так званих «чорних» нотаріусів, які в прямому сенсі цього слова наостанок добивають нещасних людей. Річ у тім, що мораторій на стягування єдиного іпотечного житла, яке вони купили свого часу, — це їхній ключовий захисник і остання надія на справедливість і моральність. 

Стратегічні пріоритети  Уряду визначаються передусім стабільністю державних фінансів та високою стійкістю фінансової системи.

Зокрема, постановою КМУ від 20 січня 2016 р. № 37 «Деякі питання виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги» влада має намір убезпечити ризики фінансових операцій за допомогою встановлення чітких вимог до уповноважених банків. Серед них визначені наступні: частка активів банку має становити не менше як 1% банківської системи, банк володіє облігаціями внутрішньої державної позики в розмірі не менш як 20% регулятивного капіталу банку, на час проведення конкурсу банк провадить діяльність на банківському ринку не менше трьох років тощо.

Цього разу вирішила не обмежуватися лише словесними коментарями на адресу авторів кримського електронного туристичного тижневика, який продовжує доставляти мені пошта. Скажу одразу: аби про тамтешнє життя судити з їхніх повідомлень, то назву півострова треба змінювати на Едем. З них дізнаюся, що там туристичне життя кипить о будь-якій порі: від іноземців нема відбою — сюди запраг приїхати мало не весь Китай, круїзні лайнери теж завертають, а злітна смуга в Сімферополі мало не вгинається від безперервного турпотоку. 

Захід відбувся просто неба в Адміністрації Президента. Глава держави вийшов до акредитованих від сотні видань 230 представників ЗМІ без запізнень. Його перші слова — вітання з майбутнім Днем журналіста. Свободу слова названо головним індикатором справжньої європейськості України та одним зі здобутків Революції гідності. Петро Порошенко пообіцяв присутнім відверту розмову. Тривала вона близько двох годин. Від журналістів очікували гострих запитань. Та цього не сталося. Однак глава держави зміг означити здобутки та досягнення за рік, перспективи й відносини зі світом. Багато проблем залишилося, як то кажуть, за кадром. 

Команда одного з найбільших і найавторитетніших фестивалів в Україні зробила неможливе: в нинішній ситуації зібрала в Херсоні 29 театрів із шести країн світу, які за дев’ять днів показали 32 вистави різних жанрів, стилів і напрямів. Окрім вистав у сквері, що поблизу Музично-драматичного театру ім. Куліша — організатора фестивалю, активно працювала Green zone, де проводили майстер-класи, музичні вечори, читали п’єси, презентували книжки українських драматургів, зустрічі з учасниками фестивалю.

«Мельпомену Таврії» відкрив столичний Національний театр ім. І. Франка виставою із символічною для фестивалю назвою «Зірка, або Інтоксикація театром» британського драматурга Ноеля Кауарда із Поліною Лазовою і Богданом Бенюком у головних ролях. П’єса-шарж іронічно відкрила глядачам театральні лаштунки зі стосунками та рефлексіями як зірок, так і їхнього оточення. А Національний театр ім. Лесі Українки, навпаки, показав свою виставу в останній фестивальний день. Трагікомедія «Дрібниці життя» за оповіданнями Чехова сприймається як актуальний заклик: будьте толерантні, уважні до ближніх, бо саме дрібниці можуть ускладнити наше життя. 

Хай на кілька днів, але колишній княжий град Чернігів набув статусу столиці документального кіно. Достовірні кадри сучасної історії — це неоціненний подарунок нащадкам. Адже оцінка того, що відбувається нині, часто скидається на розмову бджоли і мухи: перша бачить лише прекрасні квіти, друга — гидкі смітники. Щоб збагнути, хто з них правий і який світ насправді, потрібно роздивитися його власними очима. Що й робили і шанувальники кіно, і поважне журі в складі відомих і в Україні, і за її межами митців Богдана Бенюка, Михайла Іллєнка та Сергія Маслобойщикова на чолі з польським гуру кіно, лауреатом головного призу Венеціанського кінофестивалю «Золотий лев» Кшиштофом Зануссі.