Будинок на вулиці Лазурній, 40 у Миколаєві нагадує декорацію до страшного фільму-катастрофи. Картина вражає: суцільна діра всередині будинку, розтрощені стіни, вікна, балкони. Будинок начебто демонструє все своє нутро. У дворі, біля вже колишнього житла, — сотні людей. Минуло кілька днів після вибуху, а жінки ледве стримують сльози, згадуючи про свої затишні квартири, улюблені занавіски та скатертини, про все, що наживали роками і важкою працею. Не завжди витримують і чоловіки, емоції всіх захльостують.  

Тут чисте море, величезні паркові зони оздоровниць, цілюще повітря, кілометри широких піщаних і, що важливо, безплатних пляжів.

Той, хто давно не був у степовій приморській зоні півдня країни, поза сумнівом, буде здивований. Тамтешні селища та їхня інфраструктура — це далеко не той «совок», який вони бачили ще 10 років тому. Бізнес побудував нові міні-готелі, створив розважальні заклади і туристські маршрути. Причому на різний гаманець. У цьому переконалася авторка цих рядків. 

Цей одеський санаторій називають українськими Карловими Варами, а водоймище, що дає йому лікувальні грязі та ропу, порівнюють зі славетним Мертвим морем. Великі білі корпуси санаторію «Куяльник» височіють над прилеглою Шкодовою горою та усією тутешньою малоповерховою заміською місцевістю. 

Не секрет, що економіка України перебуває у складному становищі. Як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. Адже  змінити, приміром,  російську «протекціоністську» політику щодо продукції українських виробників нині поки що  нереально навіть на найвищому міжнародному  рівні.  Водночас щоб почути вітчизняних товаровиробників  і допомогти їм розв’язати проблеми, залишені у спадок попередньою владою, якісь надзусилля не потрібні. Всього лише дотримання задекларованих принципів боротьби з корупцією та прозорість у взаєминах із товаровиробниками, на податки яких, до речі, живуть усі бюджетники, зокрема й чиновники. 

Нинішній рік 200-літнього ювілею Великого Кобзаря рясно розквітнув найрізноманітнішими заходами з увічнення пам’яті нашого Пророка. Допитливий читач «УК» мав зокрема змогу дізнатися з газети про цікаві виставки давніх листівок, які розповідають про Кобзаря, у Вінниці та в Кам’янці на Черкащині. Цей матеріал привернув увагу народного художника України, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, директора видавництва «Криниця», яке видало монументальну працю «Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури 1890—1940», Леоніда Андрієвського. І він вирішив розширити рамки розмови на цю тему. 

На ній для широкого огляду представлено понад півсотні ікон Богородиці ХVІІ—ХХІ ст. з колекцій Музею волинської ікони, митрополита Волинського і Луцького УПЦ (МП) Нифонта і митрополита Луцького і Волинського (КП) Михаїла.
Відкриття виставки не випадкове. Адже нині, коли на схід і південь українських земель прийшла біда і там лунають постріли та гримлять вибухи, звершення молитви про мир та збереження життя ближніх набуває особливого значення. А звернення до Богородиці у християнстві уособлює найвищий ступінь сокровенної молитви.

Повороти долі несподівані. Але небайдужа людина їй не коритиметься, а прокладатиме свій шлях. Так було і з Петром Прокоповичем. Він народився 29 червня (12 липня) 1775 року у сім’ї священика. Звісно, батько-дворянин хотів, щоб син наслідував його справу. Тож із 1786 по 1794 рік Петро навчався у богословському класі Києво-Могилянської академії. Однак від служби священиком відмовився, мріючи продовжити навчання в Московському університеті.  

Центральна виборча комісія звертає увагу суб’єктів та інших учасників виборчого процесу з виборів Президента України, що відповідно до Закону України «Про вибори Президента України» передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.

Разом з тим, згідно з частиною шостою статті 64 Закону України «Про вибори Президента України» забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей. 

Що жінки — то велика сила, знає кожен. Однак і чоловіки чогось та варті. Принаймні деякі. Мабуть, так розмірковував і герой нашої розповіді, коли після веселої гулянки в Шполі на Черкащині стояв біля ресторану з великим синцем під оком і чекав своєї долі. А вона в особі розкішної молодиці саме виходила з того ж таки ресторану і прямувала просто в його обійми. 53-річна представниця прекрасної статі дивилася на досить імпозантного мужчину з підбитою фізіономією і чомусь не могла відірвати погляду. Буває ж таке! Їй раптом стало шкода чоловіка. Надворі ніч. Куди ж він піде? У їхньому містечку не так і просто знайти ночівлю. 

Подвір’я замку Сент-Міклош, що у Чинадійовому Мукачівського району Закарпатської області, два дні з ранку до вечора дихало середньовіччям. Походжали пишно вбрані вельможі і прекрасні дами, звучала музика, кружляли хороводи, проходив ярмарок і… бряжчала зброя. Як-не-як, а головними героями були лицарі, для яких головне — перемогти в бою.
Хай це були бої сучасних воїнів — так званих реконструкторів минулого, та запал у них був неймовірний, а емоції били через край. Запеклі сутички обидва дні проходили під акомпанемент густого дощу, але фестиваль «Срібний татош», який відбувався втретє, не підмочив своєї репутації. Запалу бійців зливи не охолодили. Атмосфера була казковою. І гарячою.