На ній для широкого огляду представлено понад півсотні ікон Богородиці ХVІІ—ХХІ ст. з колекцій Музею волинської ікони, митрополита Волинського і Луцького УПЦ (МП) Нифонта і митрополита Луцького і Волинського (КП) Михаїла.

Відкриття виставки не випадкове. Адже нині, коли на схід і південь українських земель прийшла біда і там лунають постріли та гримлять вибухи, звершення молитви про мир та збереження життя ближніх набуває особливого значення. А звернення до Богородиці у християнстві уособлює найвищий ступінь сокровенної молитви.

— Упродовж віків ім’я Діви Марії, Пречистої Матері Ісуса Христа, для людей було і є «усіх скорботних радістю», «у журбі і печалях утіхою», надійним заступником і покровителем, — закцентувала на своєчасності відкриття такої виставки незмінний керівник Музею волинської ікони, заслужений працівник культури України Тетяна Єлисеєва. — Багато імен у Божої Матері, але у наш нелегкий час громадянського протистояння, загрози військової агресії з боку «старшого брата» найактуальніше звучить її ім’я Цариці Миру, яка невтомно звертає свої молитви до Сина свого, Ісуса Христа, за весь рід людський, за зусилля доброї волі, за мир, злагоду і єднання українського народу.

Звернення до створених кілька століть тому сакральних образів не лише нагадує про скороминущість життя, а й робить людину кращою. Фото автора

На відкритті виставки, в якому взяли участь представники місцевої влади, найбільших християнських конфесій регіону, громадськості, йшлося про те, що за десять століть християнської культури люди написали безліч гімнів Божій Матері та створили тисячі ікон, деякі з них прославилися як чудотворні і стали свідками та учасниками нашої історії — Холмська, Почаївська, Тростянецька ікони Богородиці. Зображуючи Богоматір як божественну особу, малярі втілювали у ній ідеал жінки, риси якої варті наслідування. Це образ скорботної і ніжної матері, сповненої щедрості, людської доброти і надійного заступництва перед Богом.

Представлені на виставці образи зокрема підтверджують те, що волинські маляри при творенні ликів Богородиці дотримувалися давньої традиції символіки кольорів і об’єднували їх у триєдину систему: золото, червоний та синій відтінки. Як пояснили музейники, золото тла символізує вічне світло у царстві небесному, червоний колір одежі — царську владу і жертовність, синій — небожительство. А обидва — означають єднання двох сутностей: земного і небесного.

— Зібрані на виставці волинські ікони XVII—XVIII ст. належать до типу Одигітрії (грец. — провідниця до спасіння), що представляє поясне зображення Богородиці з маленьким Ісусом Христом, який благословляє. Серед варіантів цього образа вирізняються Богородиця Державна і Коронування Богородиці. Ще один іконографічний тип зображення Богородиці — Елеуса (грец. — милостива), — розповів директор Волинського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України Анатолій Силюк. — Це найліричніший образ, що передає ідилію Матері й Сина. Вважаю, що нині, коли на наших східних кордонах ллється кров і відбувається насилля, нагадування про синівський обов’язок перед землею і країною, яка зростила тебе, звучить особливо актуально! Адже одна із головних підвалин християнства — любов до ближнього, бажання зрозуміти і простити його. Впевнений, що там, де немає любові до своїх ближніх і до Вітчизни, — немає і Бога.