Нині на місці зелених галявин працюють екскаватори і бульдозери. Але через 40–50 років схили знову мають зазеленіти, з’явиться також водойма. Це передбачено проектом рекультивації Майдан-Іспаського кар’єру, який днями урочисто відкрили у Вижницькому районі Чернівецької області. Цей кар’єр — найбільше родовище піщано-гравійної суміші в Європі, а можливо, і в світі. На його базі почав працювати відомий у світі виробник будівельних матеріалів — французька транснаціональна компанія «Лафарж», яка реалізує цей проект спільно з Європейським банком реконструкції та розвитку.  

Чому в державі, яка володіє такою плідною блакитною нивою як Азовське море, рибу продають за ціною золотої рибки? Та тому, пояснював мені ще 10 років тому біолог Іван Митяй, що клепки немає в тих, хто відповідає за роботу моря. 

Уже в найближчому майбутньому дахи і стіни всіх будівель що в місті, що в селі будуть усуціль вкриті панелями сонячних батарей. У цьому впевнені учасники прес-клубу «Сонячна енергетика для агропромислового комплексу України. Перші кроки», який недавно пройшов у столиці.
Чи варто їм вірити? З одного боку, ми маємо величезний потенціал. Україна входить до п’ятірки країн (разом із США, Японією, Німеччиною та Китаєм) з найбільш потужним науковим, технічним та технологічним потенціалом для розвитку сонячної енергетики. За даними НЕК «Укренерго», вітрова і сонячна енергетики розвиваються в Україні дуже динамічно. 

На Тернопільщині можна, як-то кажуть, на пальцях перерахувати природні озера. Найбільш знані карстові, що у селі Вікно Гусятинського району. Їх тут називають вікнинами, перлиною Подільських Товтр. Вони бездонні, ніколи не замерзають, мають кришталево чисту воду з високою мінералізацією, оповиті численними народними переказами. Ці озерця досконально не вивчені, а отже, захоплюють незвіданістю, таємничістю, викликають зацікавленість і в науковців, і в любителів природи, і в туристів. 

Чверть століття тому із групою однодумців я перетнув Волинську область від найпівденнішого населеного пункту — міста Берестечка — до найпівнічнішого — села Ветли. Маршрут проклали річками, а йшли на байдарках.
Перша частина двадцятиденного маршруту — річкою Стир — була найменш цікавою. Вразила хіба що велика кількість сміття.
Зате друга — річками Стохід та Прип’ять — стала справжнім потрясінням. Найперше через густі зарості водяної рослинності. Стохід мала тоді на диво чисту воду і багато русел. Пригадую: пливеш, а вони все роздвоюються! Ти обираєш ширше, але і воно теж незабаром розтікається в болотній рослинності. Виходиш із байдарки і штовхаєш її назад…

Один з найяскравіших споминів мого дитинства — про чисті води і піщані береги оспіваної ще Нечуєм-Левицьким річки Роставиці. Впродовж усього літа вона була улюбленим місцем відпочинку дітей і дорослих, а навіть невмілий рибалка вудкою за годину-дві наловлював кілька кілограмів риби — плітки, карасиків, золотавих линків і пресмачнющих пічкурів, чиє зникнення стало так і не почутим попередженням про грядущу біду блакитних артерій рідного краю.
 

Кінбурнський півострів, який закінчується вузькою косою, розділяє Чорне море та Дніпро-Бузький лиман. Тут збереглися своєрідні піщані й приморські ландшафти, серед яких живуть унікальні рослини і тварини. Споконвіку на Кінбурні уживалися разом люди, звірі, птахи. Не завжди це співіснування було мирним.
Жахливі відео з кістками й черепами, картинки з вовчим оскалом, коментарі з приводу вовків-мутантів з певною періодичністю з’являються у ЗМІ. Рекордна кількість подібних повідомлень припала на січень-березень нинішнього року. Видання рясніли заголовками: «На Кінбурнській косі вовки загризли корову», «На косі з’явилися вовко-собаки», «Місцеві жителі бояться виходити з будинків». І вже повна нісенітниця — «Вовків на Миколаївщині більше, ніж в Іркутській області». Подібна істерія регулярно виникає щодо міфічної тварини чупакабри, яка добре прислужилася видавцям жовтої преси.

Рудий пильщик поїдає хвою соснових дерев без останку, залишаючи лише голі паростки. Тому лісівники й називають цього шкідника «зеленою пожежею». Однак проти цієї пошесті, добре знайомої захисникам лісу, є управа. Зокрема у Павлоградському лісгоспі цього року 1300 гектарів зелених насаджень обробили біопрепаратом, який винищує рудого пильщика, але нешкідливий для довкілля (всього в області планували обробити близько п’яти тисяч гектарів).
Зовсім інша справа з таким шкідником лісу, як соснова совка. З нею на Дніпропетровщині мало знайомі, а нинішньої весни ця гусінь, зненацька і невідомо звідки з’явившись, напала на ліс під Павлоградом, поблизу селища Богуслав. Соснова совка ненажерливіша за рудого пильщика — з’їдає не лише хвою, а й бруньки. 

У полтавських надзвичайників роботи нині вистачає. У розпалі сезон літнього відпочинку, треба тримати на контролі поведінку відпочивальників, щоб не спалили ліс і себе, і тих, хто напідпитку пливе на найглибше місце на річці, — щоб не втопилися. Але, як каже начальник управління з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Михайло Андрусенко, проблема №1 для них — очищення території області від невизначених і не придатних до використання пестицидів, які півстоліття тому застосовували в рослинництві.  

Напередодні Дня працівників заповідної справи, який відзначається в Україні 7 липня, авторитетна міжнародна екологічна організація WWF (це на її логотипі розміщено бамбукового ведмедя панду) звернулася до Президента України з відкритим листом, у якому просить не вилучати із складу Ялтинського природного гірсько-лісового заповідника майже тисячу гектарів найцінніших земель на південному схилі Кримських гір.