Нинішній рік, за рішеннями найвищих органів законодавчої та виконавчої влади України, проходив під знаком педагога, поета, письменника, фольклориста, культурного і громадського діяча Михайла Івасюка, батька відомого композитора Володимира Івасюка. Відкрито меморіальну дошку в кіцманській школі, де він працював, урочисто погашено іменну поштову марку. 

Його ім’я нанесено на карту Місяця. Звичайне українське прізвище Засядько, яким ще 40 років тому названо кратер, — поряд з іменами таких світових світил науки, як Коперник, Галілей, Ньютон, Ейнштейн.

За які заслуги так високо, до самісіньких небес піднесла його світова наукова спільнота? І чому ж тоді на Землі не спорудили йому бодай найскромнішого пам’ятника? Навіть відому всім шахту Донбасу названо не його ім’ям, а іменем онука. Генерал-лейтенант Олександр Дмитрович Засядько народився 20 листопада 1779 року в сотенному козацькому містечку Лютенька Гадяцького повіту на Полтавщині. Його батько Дмитро Данилович був останнім головним гармашем Запорозької Січі. Син Олександр обрав батькову стежку і після закінчення кадетського корпусу в Петербурзі став офіцером-артилеристом. Він 15 років не залишав поля бою: був учасником переходу Суворова через Альпи, воював з турками на Середземному морі, на Дунаї, брав участь у війнах з Наполеоном. Командир артилерійської бригади полковник Засядько пройшов з боями від Бородіна до Парижа і Лейпцига. Нагороджений найвищими бойовими орденами і золотою шпагою «За хоробрість».

Події останніх років, пов’язані з окупацією Росією Криму і захопленням значної території Донбасу, відверті територіальні претензії Кремля щодо Польщі та Прибалтійських країн, масштабна передислокація в ці дні зі східних регіонів РФ ближче до кордонів з Євросоюзом тисяч одиниць важкого озброєння та військових підрозділів (під приводом навчань «Захід-2017»), вкотре переконують: за 100 років після так званої Жовтневої революції в Петербурзі Росія не змінила своєї імперської суті.  

Лише кілька українських письменників живуть із творчості. А він жив як твір літератури. Олесь Ульяненко — єдиний лауреат малої Шевченківської премії, яку отримав 1997 року за роман «Сталінка». Цього року йому виповнилося б усього 55. Чи, зважаючи на інтенсивність, з якою він жив, аж 55. Його смерть 17 серпня 2010-го залишила болісні запитання в кримінальній, соціальній, культурній площинах. Її класифіковано «за нез’ясованих обставин», а діагноз «від гострої серцевої недостатності» осмислюється як підсумок його буття. Йому не вистачало любові, слави, коштів, визнання — усього того, чого прагне непересічна особистість, яка в одне життя вміщує кілька іпостасей. 

Його ім’я з’явилося на українському історичному і науковому небосхилах 1980 року. Світ готувався до 100-річчя винайдення електрозварювання, тож і вітчизняний однойменний заклад імені Є.О. Патона мав сказати про наш вагомий внесок у цю справу. Дослідники з’ясували: коріння її глибоко в Україні — Микола Бенардос 1881 року відкрив новий спосіб з’єднання металів і продемонстрував його на виставці в Парижі. 

У галереї славетних особистостей, чиї імена знає кожен українець, одне з чільних місць посідає гетьман України Іван Степанович Мазепа. 

Із кременю викрешується вогонь. Ця конотація найчастіше з'являється в уявленні тих, хто добре знає Василя Григоровича Кременя. Із кременю - тож із життєдайного мінералу. Із кременю - із чогось твердого, натурального, щільного, стійкості характеру («не людина - кремінь»). І, нарешті, вогонь - чинник людської цивілізації. На людський вимір, йдеться про суто людські якості: моральність, людяність, глибоку ерудованість, діловитість, здатність швидко розв'язувати життєві проблеми. Дуже важливою є і безпосередня причетність до причинності розвитку нашої нації і держави, а відтак, і до творення живої історії країни, що найкраще виражає натуру Василя Кременя. 

Багато сказано про його мудрість і доброту, про щирість і справжність. А ще була затята міць, гострий розум й незламна віра. 

Ця скульптурна композиція давно вже стала візитівкою і окрасою столиці України. Туристи, гості міста та і самі кияни, прямуючи до Михайлівського Золотоверхого собору, прогулюючись Михайлівською площею, обов’язково зупиняються, щоб сфотографуватися на фоні або просто помилуватися пам’ятником княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозваному та просвітителям Кирилові й Мефодію. 

На початку ХХІ століття на Лук’янівському цвинтарі в Києві встановили надмогильні хрест і плиту з написом: «Володимир Наумович (1894 — 1918). Володимир Шульгин (1894 — 1918). Тут поховано учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року, які загинули за волю України. Слава Героям! «Нема любові понад ту, що окропила кров’ю Крути…»