«Я вдивляюся в сімки пильно — в кожній з них так замало років. Коли ж дві — серце б’ється сильно, бо не віриться, що всі мої. Бо в дві сімки оці вмістились Світова і оця вже війна. Бо в двох сімках оцих засвітилась не з моєї вини — та… вина. Бо на першу родитись спізнився, а на цю, бачте, я поспішив. То й виходить, що я провинився — що між війнами я весь час жив».

Це абзац про провину, якої насправді немає, з вірша Леоніда Вернигори «Собі на 77». 20 жовтня у найповажнішого за віком голови облпрофради в Україні день народження. Але і нині полковник (це його військове звання) Вернигора усе ще впевнено сидить на коні. Напередодні нашої з ним зустрічі він саме повернувся з Німеччини, куди літав як керівник полтавської делегації. 

Мені довелося у 1960-х роках працювати разом із Геннадієм Киркевичем в управлінні справами Ради міністрів УРСР. Тож хочу розповісти про його бойовий і трудовий шлях. 

Приймає численні вітання з нагоди 85-річчя Іван Дзюба. Здається, більше й додавати нічого не треба: ні почесних звань, ні нагород, ні численних оцінок політичних і культурних діячів, ні наводити цитати з енциклопедичних видань про його життєві й творчі віхи. Без перебільшення можна говорити, що його ім’я інколи набуває ознак легендарного: чого варто те, що працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» багато співвітчизників вважають одним із найбільш довершених досліджень, що дає відповідь на численні питання і нинішньої України. 

Відзначаючи 25 річницю з часу проголошення незалежності України, ми згадуємо історичні події й борців за незалежність держави. Виповнюється 140 років із дня народження одного з активних діячів українського національного руху 1917—1920 років, голови першого уряду Української Народної Республіки доби Директорії Володимира Чехівського. 

Є люди, на яких земля тримається; менше таких, які її обертають. Юрій Іллєнко був серед тих і тих своїм. Журналістика подарувала мені зустрічі з видатним українцем. Він до останнього створював масштабні повідомлення у провокаційній формі, які не залишали байдужими співвітчизників із комплексом меншовартості.

«Я у другій половині ХХ століття примудрився опинитися в усіх епіцентрах української  культури», — якось зазначив Юрій Герасимович. Досить скромно. Адже як академік Європейської кіноакадемії, куди обирають завдяки світовому визнанню, він щорічно рекомендував номінантів премії «Фелікс», а вона визначає тренди у глобальній естетиці. 

Скажу відверто: досить напружено почувався, чекаючи на цю ексклюзивну зустріч з науковцем, на винаходи якого вже давно полюють усі розвідки світу. І лише коли залишилися сам на сам у редакційній кімнаті для перемовин, а Микола Миколайович Бельдій укотре доброзичливо щиро усміхнувся, скутості мов і не було. У нашій тривалій бесіді мій співрозмовник, за плечима якого десятки запатентованих у понад ста країнах винаходів, сприймався досить скромною стриманою людиною. Хоча ще 20 років тому, коли створив свій унікальний «вічний двигун», його ім’я стало відомим на всіх континентах. 

Днями в провінційному Донецьку на Ростовщині під час допиту експерта захисту народний депутат, делегат України в ПАРЄ Надія Савченко пообіцяла суддям оголосити «сухе голодування», якщо її видалять із зали суду. Суперечка виникла під час допиту свідка захисту, начальника відділення зв’язку філії ПАТ «Укртранснафта», якій належала вежа, звідки (за версією слідства) Савченко нібито наводила вогонь. 

У Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки з’ясували, творчим доробком кого саме з науковців найбільше цікавляться в бібліотеках та через інтернет. Ним виявився давній друг нашої газети професор Геннадій Васильович Бондаренко. Серед більш як тисячі запитів на його праці сім — з Китаю.

Результати цього дослідження не випадкові. Голова обласного товариства крає?знавців, член правління Національної спілки краєзнавців України, професор кафедри археології та спеціальних історичних дисциплін найпрестижнішого волинського вишу — постать серед істориків та краєзнавців поліського регіону не лише добре знана, а й мало не легендарна. Славу професорові забезпечили не лише десятки книжок, методичних посібників, сотні публікацій у ЗМІ та спеціалізованих історичних виданнях, а й безпрецедентна організаційна робота. Саме Геннадій Бондаренко чверть століття тому, ще до появи Національної спілки краєзнавців України, не лише об’єднав дослідників історії рідного краю, а й зумів спрямувати сотні людей різних професій, поглядів, уподобань на конче потрібну Українській державі справу — відновлення правдивої історії нашого народу. 

Ми завжди відзначаємо ювілейні дати відомих діячів культури і науки. Люди живуть не хлібом єдиним і пам’ятають проводирів духовності. Але основа духовного й матеріального життя — економіка. У різні періоди української історії було багато державних і громадських діячів, які присвятили себе розбудові України. У постанові Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2015 році» не знайшов чомусь свого місця один з них — Олександр Павлович Ляшко. Мені пощастило працювати в урядовому апараті, коли він очолював Раду міністрів УРСР, й у зв’язку із 100-річчям від дня народження хочу розповісти про нього як керівника і людину.  

У нашому житті випадкові зустрічі відіграють досить помітну роль. І добре, коли вони несуть в собі духовне й інтелектуальне збагачення, дають новий поштовх професійному зростанню чи відкривають очі на речі, про які раніше й не замислювався. Саме такою вважаю й випадкове знайомство з Олександром Косяковим – головним ортопедом–травматологом департаменту охорони здоров’я Київської міської держадміністрації. Він заслужений лікар України, кандидат медичних наук, керівник міського ортопедичного центру ендопротезування, хірургії і реабілітації, який функціонує у столичній клінічній лікарні № 12.