Один із моїх найяскравіших дитячих спогадів — кіносеанс у клубі маленького провінційного містечка. Яке це було свято! Промінь кінопроектора малює на екрані яскраві сцени з життя українців. Ось біля хати запорожця Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм. Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Ось добряче захмелілий Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю дружиною Одаркою. Однак уникнути сварливої жінки не вдається, вона обсипає чоловіка лайкою, допитуючи, «відкіля це ти узявся». Їхній дует неперевершений: «Ой, Одарко, годi буде, перестань-бо вже кричать!». «Нi, нехай же чують люди, ні, не буду я мовчать!».

Акторський феномен формують (або не формують) відвертість і щирість. Відповідно акторів можна поділити на тих, які актуалізують власну відвертість, і тих, які плекають щирість. Першим не вдається пробудити співчуття глядачів, оскільки відвертість — риса, властива дорослій особі, себто тій, яка нічого не боїться, яка втратила інстинкт самозбереження.

Інша річ — актори, які розвивають свою щирість і, працюючи на кону, послуговуються насамперед нею. Це когорта, сказати б, справжніх акторів-дітей. Анатолій Хостікоєв — у ній. Якось філософ Назіп Хамітов влучно пояснив: «Щирість — це душевність, скерована назовні. І тільки тоді, коли любиш, не переплутаєш відвертість зі щирістю». Анатолій Хостікоєв любить! Рідних, близьких, свої ролі, театр. Послідовність саме така, позаяк любити акторську професію, не люблячи родину, неможливо (Наталя Сумська, дружина і мудра берегиня, — жінка, яка надихає любов Анатолія Георгійовича). 

 Лісковиця — мікрорайон, який називають чернігівським Подолом. Тут, у заплаві Десни, на вулиці Успенській (нині Антонова-Овсієнка), розташоване родове гніздо Антіохів-Вербицьких. Зовні будинок осучаснений, обкладений цеглою, з новими вікнами. На його стіні —меморіальна дошка  та бронзовий барельєф, присвячені прозаїку і поету Миколі Вербицькому. Дуже лаконічний напис, до якого заради історичної справедливості варто було б додати слова: «співавтор тексту Національного гімну «Ще не вмерла України». Щоправда, Миколі Андрійовичу належать лише два перші рядки із шести офіційно затверджених. Та погодьтеся, що в іншому, духовному, вимірі — це дуже багато!

Самородок, геніально обдарований композитор, неперевершений мелодист, блискучий хормейстер… Усе це про нього, Анатолія Пашкевича, чий геній, мов яскрава зірка, ще довго горітиме для нас. Цими днями йому виповнилося б 75, а відлетів він у вирій на 67-му. Можна тільки припускати, скільки б іще фантастично прекрасних мелодій створив він за ці роки! Однак здоров’я Анатолій Максимович берегти не вмів — у роботі не шкодував ні себе, ні колег, вимагаючи довершеності, досконалості. Дехто ображався, але хіба можна було на нього довго ображатися — його  усмішка одразу обеззброювала.

Друзі розуміли його, як могли, оберігали від ідеологічно заангажованого начальства, від побутових проблем, зрештою, від самого себе. 

Науковцеві, винахіднику, громадському діячеві Василеві Назаровичу Каразіну 10 лютого виповнюється 240 років із дня народження.  Сучасники і дослідники його життя називали і називають Каразіна «українським Ломоносовим». Він залишив після себе багато праць у різних галузях знань, особливо цінними були його відкриття та винаходи в харчовій промисловості, метеорології й хімії.
Але головною справою життя славетного освітянина стало створення Харківського університету, названого наприкінці ХХ століття його ім’ям. До речі, це був чи не єдиний приклад в Україні, та й у всьому світі таких набереться небагато, коли університет названо не на честь монарха чи високої політичної фігури, а на честь ініціатора його створення. 

З-поміж сучасних модернізованих інструментів, якими ми користуємося в побуті, звичайний молоток може здатися примітивним і зовсім непримітним. Насправді це надійне й незамінне знаряддя в кожному будинку. А ще мало хто уявляє, що молоток може стати предметом колекціонування.
Понад 25 років киянин Юрій Костриця створює власний світ молотків. У його колекції вже ні мало ні багато — 3600 зразків, і жодного однакового. Кожен молоток має свою історію і своє призначення.
Математик за фахом, він усе своє трудове життя був відданий видавничій справі. Пройшов шлях від старшого редактора, завідувача редакції літератури з математики, фізики, інформатики видавництва «Вища школа» до директора видавництва «Техніка».  

Ганна Криволап — одна з тих художниць, хто має загострену чутливість до кольору. Ця особливість дала про себе знати ще в дитинстві, коли з-під її пензля народжувалися перші картини. Те, як маленька Ганна легко знаходила кольорові рішення, вражало її тата Анатолія Криволапа — «батька нового українського пейзажу», одного з найдорожчих українських художників у світі. «Моя яскрава абстракція його приємно шокувала, вважав таке моє природне відчуття талантом», — ділиться Ганна. Акцент на кольорі, робота з яскравими барвами — визначальна «криволапівська» ознака, така собі спільність між живописом батька та доньки. Однак теми та сюжети картин Анатолія та Ганни все-таки різняться. А втім, кольористика поєднує Ганнин живопис і з материнською творчістю. У мами, Зінаїди Васіної, знаної художниці-етнографа, Криволап-молодша позичила  етнічну гармонію сплетіння барв. 

З-поміж інших немовлят матері впізнають донечок і синочків у пологових будинках навіть за плачем.

Із безлічі мелодій композитори виокремлюють власні, а їхні шанувальники — улюблені.

А якби так, як концерти, окремо записували на платівки та диски оплески глядачів у залах, — чи змогли б музиканти і вокалісти розрізнити, які з тих овацій лунали тоді, коли викликали їх зі сцени своїм мистецтвом саме вони? І скільки часу тривають усі оплески, присвячені кожному з них, за творче життя — як сон уночі, наприклад, у їхньому житті звичайному? 

Юрій Кондратюк — різнобічно обдарований інженер-винахідник, учений і практик, який обгрунтував політ людини на Місяць та повернення на Землю за допомогою відокремленого від космічного корабля посадково-злітного модуля. Майже через 50 років після цієї ідеї та понад чверть сторіччя після загибелі дослідника американська експедиція здійснила 1969 року політ за «трасою Кондратюка» до супутника нашої планети та висадку екіпажу астронавтів на його поверхню. 

Навіть якби Микола Вавилов — один із найвідоміших науковців минулого століття, натураліст і генетик, тільки зібрав і систематизував свою знамениту колекцію насіння і живців рослин, що налічує 200 тисяч зразків і яку Всесвітній банк оцінив у 7 трильйонів американських доларів (!), то й цього достатньо, щоб його ім’я назавжди увійшло в історію. Але він не обмежився цим, створивши вчення про імунітет рослин та центри походження культурних рослин. Відкрив закон гомологічних рядів у спадковій мінливості, яким послуговуються всі генетики світу. На основі своїх дослідів і спостережень (самих тільки сортів пшениці й вівса перевіряв відповідно 650 та 350) написав багато наукових праць, що мали і мають практичне застосування. Крім того, в процесі дослідницької роботи здійснив майже 180 експедицій, побувавши  в 60 країнах на п’яти континентах! Навіть у наші дні це сприймається як фантастика.