Доки Україна відбиває повномасштабне вторгнення росії, Ден Райс, ветеран збройних сил США, нещодавно призначений спеціальним радником головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, приїхав в Україну, щоб поговорити з українським генералом про те, що потрібно нашій армії для стримування натиску величезних російських сил.
В інтерв’ю Укрінформу Ден РАЙС розповів, що нового для себе про війну він дізнався від українських командирів під час поїздки, яка зброя необхідна Україні для вигнання загарбників і досягнення перемоги, а також у чому досвід українських ЗСУ може бути корисним для армій країн НАТО.

Ірина Малюк переїхала до Рівного з Миколаєва на початку березня. А вже у квітні почала виконувати обов’язки головного бухгалтера контори матеріально-технічного постачання облспоживспілки. Вона успішно завершила звітну кампанію за перший квартал.

«Дозвольте, я поговорю з головою ОСББ, бо щойно наш будинок у Миколаєві знов обстріляли касетними снарядами», — так розпочалася наша зустріч на її робочому місці.

Через воєнну агресію рф виші Луганщини змушені були тимчасово прописатися в Рівному, Дніпрі, Полтаві, Хмельницькому, Кам’янці-Подільському Хмельницької області та Івано-Франківську.
«Кожен із чотирьох вишів нашої області, — розповідає  начальник Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай, — відновив навчальний процес. Хтось зробив це раніше, хтось пізніше, але студенти нині продовжують навчання. І дипломи вони отримають вчасно».

Цими днями в Україні пам’ятна дата — 78-мі роковини депортації з Криму кримськотатарського народу на фоні повномасштабної війни, розв’язаної в Україні російською федерацією, — спадкоємицею злочинного радянського режиму.
Цього дня слова «Никогда снова!», «Ніколи знову!», «Never again!» звучать як гірке глузування з уроків Другої світової війни, бо знову стали реальністю нацизм і геноцид, вбивства та насильство, депортації та викрадення дітей і дорослих за одну лише належність до України.

У надскладний для країни час мільйони українців вимушено залишили домівки. Багато з них опинилися за кордоном, де знайшли собі не лише прихисток, а й роботу. Відтік величезної армії працівників з України створює загрози, з якими може зіткнутися вітчизняна економіка після закінчення війни, коли особливо потребуватиме кваліфікованих кадрів. Тим часом очевидна потреба пришвидшеного розвитку економіки. Саме такий сценарій забезпечить нашій країні гідне існування в європейському співтоваристві.

Цей вірш Леся Українка написала 1896-го, після того, як у 1894—1895 роках у додатку до так званого емського указу з’явилися статті, що заборонили все українське. Імперія (Волинь тоді входила до складу Австро-Угорщини) боялася  не лише українських книжок чи театральних вистав, а й розмовного українського слова. Відчайдушний крик слабкої фізично, але неймовірно сильної духом жінки вилився у полум’яні рядки. То був заклик до боротьби українців за національне та соціальне визволення з-під імперського гніту. Слово — єдина зброя нашої славної землячки,  і вона скористалася нею сповна.

Три тижні під обстрілами у Маріуполі — це пекло, яке ще недавно здавалося неможливим у ХХІ столітті. Проте це сталося: люди виживали без світла, газу, води та будь-якого зв’язку зі світом. Безліч моторошних емоцій і жахів, втрат, морального і фізичного болю. Усе пережите і бачене на власні очі моя 18-річна знайома, яка донедавна опановувала фах журналіста у Маріупольському державному університеті, ретельно записувала. Щоправда, частину записів довелося знищити перед проходженням російських блокпостів дорогою із заблокованого міста.

Ще до початку російського вторгнення в Україну, яке призвело до масового виїзду за кордон мільйонів біженців, українці були серед представників десяти найбільш експлуатованих націй у світі. Фахівці передбачають, що масове прибуття за кордон з України переважно жінок і дітей, які дуже швидко залишили домівки і, як правило, не мають достатніх фінансів для проживання, закордонних знайомих, не знають іноземної мови, призведе до стрімкого зростання кількості жертв торгівлі людьми.

Вдома війіськова, доброволець, керівниця інструкторських груп «Марусині ведмеді» Маруся Звіробій розповіла про те, як в умовах повномасштабної війни навчає, злагоджує військових у своєму підрозділі та готує їх до виконання бойових завдань. Відомо, що її «ведмеді» — це один з елітних проєктів українського війська, ці хлопці виконують найскладніші завдання на передовій та в тилу ворога. Отож як потрапити в цей підрозділ і про що перше спитають на співбесіді? Скільки часу в умовах тотальної війни можна дозволити собі на підготовку військових і чому навіть чотири доби експрес-занять перед відправленням на фронт — краще, ніж нічого?

 Лагідний голос, крицевий характер, українська душа. Їх уміло поєднала у собі 21-річна Катерина, яка походить з Тернопільщини. Нині її знає вся Україна, планета як «Пташку», захисницю Маріуполя. Своєю нескореністю, непохитністю, твердістю духу вона вражає. І піснею також. Із підземель Азовсталі й вирвався-полинув у світи її спів, викликаючи в мільйонів українців і гордість, і патріотизм, і гідність. А також безмежне хвилювання за її життя, за життя всіх, хто боронить нашу країну від рашизму.