Те, що відбувається сьогодні в Україні й з Україною, важко сприймати без душевного болю. А ще людині з нормальною психікою важко втямити логіку чоловіка, який тривалий час задурманював голови власному народу, фактично натравивши його на землю країни-сусіда. Спочатку він відрікся від «зелених чоловічків», які «зненацька» з’явились у Криму, і, що дивує, – йому це вибачили. Не розіп’яли за облудну брехню, а мали б. Потім він, дивлячись в очі з телеекранів і відеороликів в Інтернеті, підло брехав усьому світові, переконуючи, що Росія тут ні до чого — то українці самі не можуть навести лад у власній хаті.  

Під вікном моєї тимчасової квартири — міні-ринок, на якому з ранку до ночі юрмляться місцеві жителі, приїжджі селяни і численні переселенці з усієї області. Нема кращого способу дізнатися про настрої, турботи та думки людей, ніж увесь день через відкрите вікно вимушено слухати розмови торговців і покупців. Тут за кожним сказаним словом — життєва історія, іноді драма і навіть трагедія… 

Подібне зібрання Рада національної безпеки і оборони мала провести ще двадцять років тому. Тоді, звісно, йшлося б про упередження біди. Далекоглядності і державної мудрості не вистачило. Тому, на жаль, учасники «круглого столу», організованого Комітетом Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, Українським інститутом національної пам’яті та Луганським національним університетом ім. Т. Г. Шевченка, змушені були винести на розгляд питання «Кримінально-терористична війна на сході: соціальна складова». 

Уряд схвалив пакет законопроектів, прийняття та реалізація яких дасть змогу здійснити найбільшу антикорупційну реформу в державі за весь час її існування. Законопроекти передбачають створення повноцінного загальнодержавного механізму запобігання корупції, а також виявлення та переслідування осіб, які вчинили найнебезпечніші корупційні злочини, повідомляє прес-служба Кабміну. 

Триває активне обговорення запропонованої урядом моделі міжбюджетних відносин, яка передбачає зокрема закріплення за місцевими скарбницями стабільних джерел доходів. «УК» поцікавився, як у регіонах сприймають такі наміри і які мають зауваження чи пропозиції.    

Зворотний зв’язок із читачем — свідчення потрібної йому публікації. В цьому разі не лише для задоволення цікавості чи поглиблення знань, а підтвердження правильності власної життєвої позиції. Це засвідчив у дзвінку до редакції кандидат історичних наук Микола Марущак із села Гнатків Томашпільського району Вінницької області. Відгукнувся він на публікацію «Історія — це не щось і не десь» («УК», 17.01.2014 р.), в якій ішлося про книжку Катерини Кузьменко-Лісовенко «Житні Гори. Історія. Людські долі». Професійному історикові сподобалося, що звичайна вчителька розповіла про долю свого села у контексті розвитку цивілізації. 

Соціальні мережі наповнені пропозиціями створити батальйон «Бюрократ-1» і терміново відрядити його в зону АТО. Таке застосування — чиновникам, які понад чотири місяці не спромоглися належно озброїти війська, а особливо добровольчі батальйони.
Лише позавчора — після ультиматуму міністра внутрішніх справ, після засідання Кабміну під жорстким головуванням Арсенія Яценюка, після акцій громадськості, зокрема пікету під Адміністрацією Президента у День Незалежності, після надривного крику до всіх і вся командирів батальйонів, волонтерів, родичів бійців — справа зрушила з місця. 

«Люди добрі! Самі ми нємєстниє. Отсталі от БТР…» Саме ця інтерпретація «старої пісні» усіх жебраків, які звикли обдурювати довірливих громадян, першою спала на думку при перегляді відео, на якому донедавна браві елітники регулярної російської армії намагалися переконати нас, що ні сном ні духом не відали, проти кого збираються воювати. Мовляв, і не знали, що йдуть на війну, бо мали відрядження на військові навчання. Утім, незнання не звільняє від відповідальності. А Станіславський усередині криком кричить: «Не вірю!». 

Близько двох з половиною місяців у зоні АТО і рівно 54 дні в полоні провели бійці одного з підрозділів української армії 23-річний Руслан Назаров та 22-річний Олександр Малий. Такою видалися цьогорічна весна і літо для двох друзів — жителів  міста Синельникового Дніпропетровської області. Разом з ними «в гостях» у так званого Бєса (російського підполковника Ігоря Безлєра) перебували і їхні мами.