Ас випробувань

Напередодні Міжнародного дня цивільної авіації хочу розповісти читачам «УК» про непересічну особистість професіонала.

Ім’я Юрія Володимировича Курліна, Героя Радянського Союзу, майстра спорту СРСР міжнародного класу, добре відоме в авіагалузі. Талановитий льотчик-випробувач, він поставив на крило не один літак, а також дав путівку в майбутнє молодшому поколінню. Зокрема став одним з учителів Героєві України №1 Олександрові Галуненку, що здійняв у небо найбільший у світі транспортний Ан-225 «Мрія». Саме він порадив його як командира «Мрії» тодішньому генконструктору АНТК ім. Антонова — Петру Васильовичу Балабуєву. І той не підвів.

Відмінник обрав Україну

У 17 Юрій був закоханий в авіацію і мріяв про небо. Одного разу на канікулах у місті П’ятигорську хлопець  потрапив до аероклубу, де й здійснив перші три стрибки з літака і отримав посвідчення парашутиста-десантника. Трохи пізніше почав літати на навчальному літаку. Закінчив на відмінно Краснокутське льотне училище, що дало йому право обирати місце працевлаштування. Так опинився у Києві, в українському управлінні цивільної авіації, і літав на Ан-2. Через два роки став командиром екіпажу, а за кілька років — другим пілотом на Іл-14.

«Одного разу під час польоту до Воронежа ми потрапили у складні метеоумови. Порадившись зі старшим колегою льотчиком-випробувачем Володимиром Калініним, вирішили садити літак на місці, а не летіти на запасний аеродром. Приземлився літак бездоганно. Це високо оцінило  керівництво воронезького авіазаводу, яке запросило перейти до них на роботу», — згадує 85-річний Юрій Володимирович.

Далі було знайомство з Олексієм Граціанським, фронтовиком, відомим льотчиком-випробувачем, льотчиком полярної авіації, Героєм Радянського Союзу, учнем Сигізмунда Леваневського (радянський полярний льотчик, Герой Радянського Союзу (1934), учасник операції з порятунку челюскінців). Втрачати таку можливість не хотілось, тому Курлін прийняв пропозицію і спромігся освоїти за  9 місяців дворорічну програму, закінчивши школу з відзнакою. Після цього працював у КБ Антонова в Києві.

Учорашньому курсантові відразу ж довірили посадити на одному двигуні дослідний Ан-14. І тут знову не обійшлось без ініціативності Курліна, який провів випробування на запасному аеродромі далекої авіації поблизу Гостомеля. Адже в аеропорту КБ в Жулянах на той час виконували пасажирські авіарейси, тому випробування було заборонено, бо це завжди ризик. За результатами цих випробувань було написано доповнення до Керування з льотної експлуатації, а розрахунок та приземлення із двигунами, які не працюють, стало обов’язковим елементом перевірки екіпажу на тренажері для всіх типів антоновських літаків.

Олега Костянтиновича Антонова зацікавила пропозиція Курліна щодо розміщення випробувальної бази в Гостомелі, і він подав запит у Міноборони. Військове відомство дало згоду, і 1 квітня 1959 року КБ перегнало туди свій авіапарк Ан-8 та Ан-12. Спочатку колектив розміщувався у невеличкому автобусі «ПАЗ». І лише за кілька років там збудували одноповерховий будинок для інженерно-технічного складу, а за 12 — злітно-посадкові смуги. Нині ж це першокласний міжнародний аеропорт, який може приймати та випускати будь-які літаки. На цьому аеродромі й базується наша гордість Ан-225 «Мрія».

«Хтось повинен бути першим»

Пригадав Юрій Курлін під час нашої зустрічі ще одну історію кінця 1950-х, коли йому вдалося врятувати індійський контракт на постачання значної партії Ан-12. Попри те, що індійські льотчики пройшли  навчання з управління й експлуатації літака, вони боялися літати у гірській місцевості. Тому було прийнято рішення призначити Курліна інструктором з високогірних аеродромів. Те, що у льотчика не було такого досвіду і що літак Ан-12 теж не літав в Індії — до уваги не брали. На заувагу Курліна Олег Антонов відповів коротко: «Хтось повинен бути першим».

Курлін розробив власну методику доставки 15-тонного вантажу на найвищий аеродром «Лех». Зробив це, керуючи літаком «Локхид» С-119, бо льотчики-випробувачі цієї фірми через високий ризик відмовилися здійснювати такий політ. Цю методику передали індійським авіаінструкторам, щоб у подальшому вони могли навчати за нею льотчиків.

«За два тижні спільно з індійськими екіпажами ми виконали перше завдання, поступово збільшуючи  вантаж до 15 тонн. А згодом підтвердили можливість застосування нашого літака на цьому аеродромі. Загалом із трьома індійськими інструкторами ми виконали 30 тренувальних польотів. Так міжнародний контракт було врятовано», — з гордістю розповідає Юрій Курлін.

Через 15 років у Гімалаях йому знову випала честь стати льотчиком-випробувачем військово-транспортного Ан-32, конкуруючи з канадцями та італійцями. Цей конкурс тривав сім років. У 1982-му наш Ан-32 запустили у серію, а Курлін традиційно навчав 15 перших індійських інструкторів.

Майже 44 роки Юрій Володимирович присвятив льотній роботі. Мало кому з його колег вдалося досягти такого професійного довголіття. За штурвалом літака провів 16 716 годин, з них 6685 — як льотчик-випробувач.

ДОСЬЄ «УК»

Юрій КУРЛІН. Народився у 1929 р. в м. Шацьк Рязанської області.

Провів випробування транспортного Ан-32 (1976—1979) і реактивного транспортника

Ан-124 «Руслан» (1984—1987). Виконав випробування важких літаків Ан-8, Ан-10, Ан-12, Ан-24 і Ан-22 «Антей» на великих кутах атаки; відпрацювання бездвигунової посадки на пасажирських літаках Ан-2, Ан-24 і Ан-26; транспортників Ан-12 і Ан-32 у високогір'ї. 14 липня 1960 на літаку Ан-10А виконав унікальний льотний експериментальний політ з одним працюючим двигуном і зафлюгірованими гвинтами трьох вимкнених двигунів. Провів випробування з відпрацювання повітряного десантування важких вантажів і бойової техніки з транспортних літаків Ан-8, Ан-12, Ан-22 «Антей», Ан-32 і Ан-124 «Руслан». У 1985-му встановив 4 світових авіарекорди висоти на літаку Ан-32. Освоїв 65 типів літаків.

За мужність і героїзм під час випробування нової авіатехніки 22 липня 1966 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Нагороджений двома орденами «Знак Пошани», українськими орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та «За заслуги перед Вітчизною». 

Володимир ЕННАНОВ 
для «Урядового  кур’єра»