У новому Музеї історії міста Києва експонується виставка творів  переможців найпрестижнішого у світі конкурсу світлин для преси World Press Photo. Представлено частину результатів 55-го щорічного творчого змагання. Журі довелося робити вибір серед 101 254 робіт. Переможцями у дев’яти номінаціях за серії та одиночні світлини бажали стати  5247 фотографів із 124 країн.
Серед переможців, на  жаль, нема жодного вітчизняного майстра, але журі відзначило дві роботи української тематики. Ці фото — не просто фіксація зображеного. Вони певною мірою віддзеркалюють і уявлення, яке склалося в останні роки у світі про нашу з вами Батьківщину. 

Майже тиждень у прокуратурі міста Києва працює телефон «гарячої лінії» 527-71-37, куди громадяни можуть повідомити про факти порушення законодавства у сфері захисту прав дітей, зокрема на усиновлення, освіту, охорону здоров’я, працю, порушення їхніх житлових, майнових і соціальних прав. А також звернутися з питань бездіяльності органів влади та місцевого самоврядування, зокрема під час прийняття рішень щодо матеріально-технічного забезпечення закладів, у яких утримуються та перебувають неповнолітні. І хоча минуло небагато часу, кількість звернень постійно збільшується.  

Якось по телевізору показали сюжет, як в Альпах фермер, утримуючи кілька десятків корів, має добрий прибуток із продажу молочної продукції, яку виготовляє за давніми рецептами. Знайшли чим здивувати: та кожне українське село смачними «секретами» повне! Домашнє молоко, масло, м’який сир, сметана, бринза мають попит у споживачів. На ринку, дивлячись на молочні ряди, бачиш потужний домашній молокозавод, який, виготовляючи натуральну продукцію, ефективно працює на продовольчу безпеку держави. 

Прокуратурі Шевченківського району столиці відомо про десять таких  епізодів, під вартою — п’ять підозрюваних. Не останню роль у новітніх квартирних аферах зіграли й судді кількох провінційних судів, які вирішували долю столичної нерухомості. 

Одні співці мають славу після смерті, інші — за життя. Та увінчана вона не пелюстками троянд, а колючим терном. Зоря Лариси Косач  була яскравою, а тьмяніла лише від недуги.

Ще малою нарекла мати доню УКРАЇНКОЮ, бо серцем і душею переймалася долею рідної землі. Бог дав українцям пісню, а цю дівчину щедро наділив піснею-словом. І понесла вона те слово то з ніжністю, то грізно, то лагідно, то з болем і сльозою. 

Це свято особливе з багатьох причин, і не лише тому, що дісталося, так би мовити, нам у спадок з колишніх часів, які нині прийнято гудити. Вся річ у закладеній у нього суті, бо якщо не зважати на певні історико-політичні нюанси епохи, захищати рідну землю у всі часи було святим обов’язком кожного громадянина, справою честі і гідності мужніх людей, справжніх патріотів своєї країни. А якщо так — воно було, є і буде символічним зв’язком між багатьма поколіннями захисників Батьківщини.

Дивлячись на людей, що досягли у своєму житті значних висот, багато хто гадає, що це дар небес. І лише одиниці розуміють: будь-який успіх — передусім результат щоденної наполегливої праці. Наш сьогоднішній співрозмовник з юних літ чітко визначився зі своєю метою і прямував до неї нелегким шляхом, на якому було все: випробування, розчарування, злети. Мова — про відомого державного, політичного і громадського діяча, що обіймав найвищі державні посади в Україні, а нині — радника МВС України Василя ДУРДИНЦЯ. 

Як відомо, за расистською теорією, яка стала наріжною у філософії нацизму, раси діляться на арійську і всі інші, другорядні, які згодом повинні бути стерті з лиця Землі. У цьому списку першими стояли євреї й цигани. Наприкінці минулого року в Берліні відкрито пам’ятник ромам, які стали жертвами геноциду у фашистській Німеччині. В Україні перший такий пам’ятний знак відкрито в селі Красненьке на  Миколаївщині. 

Навряд чи дорослі замислюються над тим, яке мистецтво поєднує в собі музичний запал оперети, драматургію театральної постановки, розкутість естради, силу спорту, жвавість зоопарку і ще багато чого іншого. Привівши дитину в цирк, пересічний глядач зазвичай не обтяжує себе заглибленням у філософські роздуми. Він бачить яскраве шоу, захват малюків і, можливо, згадує власні дитячі враження під калатання серця від холодного барабанного дробу, що супроводжує карколомні номери дресирувальників хижаків чи повітряних гімнастів.     

«Що тобі найбільше сподобалося?» — завчено запитуємо ми в нащадків, очікуючи на таку саму стандартну відповідь: клоуни, тигри, мавпи… А між тим багатогранність цього високого мистецтва виходить далеко за межі тринадцятиметрового діаметра манежу. Адже глядач бачить лише верхівку величезного айсберга, кульмінацію, квінтесенцію важкої копіткої щоденної праці. А піт, виснажливі репетиції, синці, забиття, розчарування, творчий пошук залишаються поза ареною і сторонньою увагою.  

Хочу поділитися своєю неприємністю, щоб застерегти інших від подібного лиха. Моя онучка має двох бабусь по різні сторони океану. На жаль, американська бабуся не має можливості приділяти стільки уваги й теплоти, як хоче, тому намагається бути доброю феєю і кілька разів на рік надсилати подарунки.

Вже майже чотири роки ми користуємося послугами фірми «Росан», що згодом стала «Міст Експрес», і цього разу звернулися до неї. Посилка була особливою, призначеною до Нового року та дня народження онучки. Тому бабуся наскладала аж 13,5 кілограма різних цікавостей, цукерок і подарунків. А найголовніше, що вона про частину подарунків розповіла онуці, сказавши, що вони від Діда Мороза. В середині листопада посилка була відправлена зі США, і  онука стала чекати.