Я інвалід дитинства по зору ІІ групи. Звертався до місцевого відділу соціального захисту громадян із проханням розповісти детально, на які  пільги у зв’язку з цим маю право. Та мені відповіли лаконічно: ні на які. Але я не вірю.

Тому вирішив звернутися до газети. Будь ласка, дайте докладну відповідь на моє запитання. Заздалегідь вдячний.

М. ПІЗНЮР,
м. Деражня Хмельницької обл. 

Певний час тому я отримав у спадщину від батька будинок і земельну ділянку  0,15 га. Будинок розташований на цій ділянці.

Нещодавно я подарував цей будинок своєму синові, там він нині мешкає з родиною. А от як передати йому земельну ділянку, не знаю. Будь ласка, надайте мені консультацію з цього приводу.

В. КОПЕРЛЬОС,
с. Верхнє Водяне Закарпатської обл. 

Ганна Криволап — одна з тих художниць, хто має загострену чутливість до кольору. Ця особливість дала про себе знати ще в дитинстві, коли з-під її пензля народжувалися перші картини. Те, як маленька Ганна легко знаходила кольорові рішення, вражало її тата Анатолія Криволапа — «батька нового українського пейзажу», одного з найдорожчих українських художників у світі. «Моя яскрава абстракція його приємно шокувала, вважав таке моє природне відчуття талантом», — ділиться Ганна. Акцент на кольорі, робота з яскравими барвами — визначальна «криволапівська» ознака, така собі спільність між живописом батька та доньки. Однак теми та сюжети картин Анатолія та Ганни все-таки різняться. А втім, кольористика поєднує Ганнин живопис і з материнською творчістю. У мами, Зінаїди Васіної, знаної художниці-етнографа, Криволап-молодша позичила  етнічну гармонію сплетіння барв. 

Вперше за останній місяць серед тривожної інформації щодо  авіакомпанії «АероСвіт» почали з’являтися більш оптимістичні відомості.  29 січня відбулося засідання Наглядової ради компанії, в якій взяли участь і представники держави в особі Фонду держмайна України (ФДМУ). Учасникам заходу вдалося узгодити наступний порядок дій: протягом двох тижнів менеджмент «АероСвіту» має підготувати та надати на розгляд Наглядової ради Стратегічний план виходу з кризи з конкретними заходами щодо фінансового оздоровлення і можливості повернення до операційної діяльності.   

Моя мати проживала до вересня 1986 року в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона). Має посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Згідно зі ст. 55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали у забруднених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року.
На початку листопада 2012 року матері виповнилось 52. Страховий стаж — понад 30 років. Хочу дізнатися: чи може моя мати піти на пенсію достроково? Тобто, з огляду на Закон «Про заходи  щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у скільки років мама має право піти на пенсію?

І. КОЛЯДА,
 м. Чернігів

Щоранку спостерігаю з вікна, як літній бородатий чоловік у довгому плащі повільно підходить до сміттєвих контейнерів і впевнено, зі знанням справи, видобуває звідти харчі, які бережно складає у великий кульок. Якось він розповів, що звуть його Павло Іванович, працював колись агрономом неподалік обласного центру, потім захворів, залишився сам, пенсія мізерна, продав квартиру, тепер перебивається, як може. Влітку ще нічого, а кілька зимових місяців переживати важко. На світі тримає, показує на контейнер з відходами, ось така їжа.
— Ви не повірите, скільки я знаходжу тут придатних продуктів! Ми справді великі марнотратники! 

Торік «УК» уже звертався до теми виживання в Тальному на Черкащині музею історії хліборобства. Саме виживання, адже один із небагатьох закладів культурно-історичної спадщини України, де експонують унікальні пам’ятки трипільської культури, виявлені в ході багаторічних досліджень на землях району, нині просто животіє.

Тривалий час музей містився на першому поверсі колишнього палацу графа Шувалова, який тальнівці зуміли вберегти у руйнівні революційні роки. Вистояла ця велична споруда, визнана архітектурною пам’яткою державного значення, і в період Другої світової війни. 

З-поміж інших немовлят матері впізнають донечок і синочків у пологових будинках навіть за плачем.

Із безлічі мелодій композитори виокремлюють власні, а їхні шанувальники — улюблені.

А якби так, як концерти, окремо записували на платівки та диски оплески глядачів у залах, — чи змогли б музиканти і вокалісти розрізнити, які з тих овацій лунали тоді, коли викликали їх зі сцени своїм мистецтвом саме вони? І скільки часу тривають усі оплески, присвячені кожному з них, за творче життя — як сон уночі, наприклад, у їхньому житті звичайному? 

І хоч свято має тривожну назву «поминки», насправді воно просякнуте радістю. Це день, коли в господі різали свиню, а на допомогу приходили сусіди й родичі. Увечері господарі накривали на стіл і починалися співи, танці, куштування.

У радянський час прадавня традиція забулася, але нині її взялися відроджувати в селі Геча, що на Закарпатті. Та так активно, що місцевий «Фестиваль різників» (угорською гентешів) позаторік визнано кращим серед усіх гастрономічних у краї.

— Наші поросята випоєні на молоці, свині вигодувані на зерні й буряках, без жодних гормонів і біодобавок, — запевняють організатори.

Цього року їм повірили понад 3 тисячі гостей зі Львова, Києва, Кривого Рогу й навіть Криму та Одеси. 

Від обласного центру до цього села, що в Путивльському районі, неблизький шлях — 114 кілометрів. У 133 тутешніх дворах мешкають 473 селян. Працюють навчально-виховний комплекс, амбулаторія, міні-пекарня, стадіон, відділення зв’язку,  два магазини, будинок культури, сільськогосподарське ПАТ «Мир».  Будинки газифіковано, водопостачання централізоване.
Із траси, що веде зі стародавнього Путивля до гетьманського Глухова, дорогу до села підкаже  постамент із бойовим танком, а перед ним — дорожній вказівник до Мазівки. Щодо першого, то  машина часів Великої Вітчизняної війни нагадує нащадкам про героїчне минуле краян і передусім про партизанів-ковпаківців.