КіноТеатр

  • «Низький» стиль широкого формату

    Сьогодні абсолютна більшість дописів про сучасне українське телебачення — майже тотальна критика того, що пропонують телеканали. Упередженість. Потурання низьким смакам. Засилля гламуру. Безкультур’я. І цей перелік характерних, до речі, негативних рис мовлення можна ще довго продовжувати.  

  • Іван ШЕВЧУК

    Той, хто пройшов крізь Одесу

    Цю кінострічку називають першим за 20 років повнометражним українським фільмом із якістю звуку та зображення, що відповідає світовим стандартам. За два тижні прем’єрних показів у Харкові, Івано-Франківську та Києві фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», переглянули 20 тисяч глядачів. Напевне, крім долбі-сураунд, сучасної корекції кольору та вже загалом звичної комп’ютерної графіки, людей вабила ще й цікава фабула та спроба поєднати традиції українського поетичного кіно з елементами популярного блокбастера.  

  • Ірина НАГРЕБЕЦЬКА

    Чи можливе життя без TV?

    Знаю одну людину, яка три роки тому рішуче змінила своє життя: одужавши після реальної загрози від «хвороби віку» і важкої операції,  викинула… телевізор.  Сусід по купе в швидкісному потязі «Київ—Харків» зізнався, що розлучається з дружиною, яка безперервно дивиться в один з трьох встановлених удома телеекранів. Знайомий таксист, серйозно захопившись українською історією, недавно подарував  свою недешеву «плазму»  сусідам-пенсіонерам.

  • Дарина ФІАЛКО

    Весела меланхолія «Афінських вечорів»

    У Молодому театрі презентували ліричну комедію «Афінські вечори». Режисер-постановник вистави Ігор Славинський переніс на сцену героїв однойменної п’єси Петра Гладиліна, не перекроюючи сюжету твору. Тож перед глядачами постала московська інтелігентна родина, яка переживає будні, позбавлені свят. Її буття здається правильним і взірцевим — саме таким його бачить голова сімейства Борис Олегович (Олександр Безсмертний). Та, як кажуть, у тихому болоті…  

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    «А що ми бабусі скажемо?» «Та вже якось обдуримо!»

    Голубий екран дедалі більше нагадує решето з величезними дірками. Чого тільки не просотується в наші оселі разом із хвилями телеефіру! Уявіть собі — ви щойно відчитали своє непосидюче чадо, котре, розбивши чашку, звертає провину на кицьку: «Треба завжди говорити правду! Все одно я довідаюся, як було насправді, й покараю тебе двічі: за шкоду і за брехню! А якщо чесно в усьому зізнаєшся — ніхто тебе не лаятиме!».

  • Людмила ЯНОВСЬКА

    Золоті орли мігрують в Україну

    Істинну зиму розпочав Старий Новий рік: засніживши й заморозивши нас по-справжньому. А кінематографічний січень в Україні настав на Водохреще — з прокатного марафону по кінотеатрах держави художньої стрічки вітчизняного виробництва кінорежисера Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», яку від 19 січня переглянули понад 20 тисяч українців, та із завершення в Одесі зйомок нового художнього фільму Кіри Муратової «Кінопроби. Однокурсники».

  • Людмила ЯНОВСЬКА

    Як сприймаємо чиюсь біду

     Якось я опинилася в кінотеатрі «Київ» між героїнями своїх матеріалів — опублікованого і ще невідомого: на прес-конференції 44-го кінофестивалю «Молодість».

    Одну з них, тільки-но вона сіла у крісло ліворуч, одразу атакували яскравим світлом телеоператори і спалахами камер фотокореспонденти: після «Пальмової гілки» Каннського кінофестивалю режисерка Марина Врода стала впізнаваною.

  • Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА

    Світлана БІЛОНОЖКО: «Часом здається, що телеведуча щойно доварила на кухні борщ і в останню хвилину вбігла до студії»

     Як і багато років тому, професія ведучого на телебаченні сьогодні є однією із найпопулярніших у рейтингу дівочих мрій. Зачіска, білозуба усмішка, популярність — ну як тут школярці останніх класів утриматися від спокуси приміряти на себе такий перспективний багатообіцяючий образ? Для багатьох тисяч дівчаток уособленням цієї мрії була диктор українського телебачення Світлана Білоножко.

    На телебаченні вона пропрацювала 14 років. І цю сферу мас-мадіа вивчила до найменших дрібниць. Сьогодні Світлана Григорівна може докладно прокоментувати нюанси професії-мрії, про існування яких пересічний глядач навіть не здогадується. Скажімо, розвінчати міф про нереальну заможність дикторів телебачення («За державний кошт ми могли придбати 3-4 сукні, а загалом викручувалися самі, — згадує пані Світлана. — Коли мій чоловік Віталій їздив на гастролі за кордон, то всі вільні гроші витрачав на вбрання для мене»). Зізнатися нарешті, що професія ведучого на ТБ тоді не була стовідсотково безпечною (це зараз телебачення працює з цифровими камерами, а 30 років тому техніка давала випромінювання, дикторів щороку перевіряли на радіацію). І вже не маючи безпосереднього стосунку до телебачення, подякувати цій професії за те, що навчила бути організованою, тримати удар і попри все йти далі.

  • Іван ШЕВЧУК

    Скандально, щоб запам’яталося

    Рік тому одесити почули про свою землячку Анну Яблонську як про жертву домодєдовського теракту, і тільки нині пізнали її як непересічного митця.

  • Андрій ЧИРВА

    Жахіття на ніч

    Рідне телебачення, в усякому разі його блок новин, аж ніяк не сприяє підвищенню оптимізму глядачів. До такого висновку дійшли не соціологи, а автор після довільного опитування півсотні людей. Хоч і без анкетування зрозуміло: з боротьбою за увагу глядача в телеканалів явні (й однакові) перекоси.
    Стрічки новин більшості продавців інформації справді нагадують, даруйте за каламбур, патронні стрічки кулемета. Не про швидкість передачі йдеться, а про вбивче спрямування повідомлень.