20-та річниця Незалежності — резонний привід для порівнянь змін в усіх сферах життя, в тому числі й можливостейсучасного телеглядача з тими, які він мав у 1991 році.

У той, вже далекий час максимальну кількість телеканалів в Україні мали змогу дивитися менше 7% глядачів. І налічувала та кількість аж... 4 канали. Молодим людям важко таке уявити, та, відверто кажучи, мені й самому майже не віриться, хоч свою кар’єру на ТБ я починав у 1960 р., коли воно взагалі було одноканальним. 75% глядачів мусили задовольнятися трьома каналами.

Заньківчанський актор і режисер Орест Огородник виніс на суд глядачів одну з найгостріших нині для нашого суспільства проблему нівелювання вічних цінностей. Скажімо, для українського селянина не було більшого мірила достатку, аніж земля. Не в планетарному її вимірі, а  в духовно-матеріальному. Й ота любов, а радше кровний зв’язок, закладений на генетичному рівні, передавався з покоління в покоління. Та з якихось причин нині він десь переривається, порушуючи гармонію.

Тема створення суспільного мовлення — багатогранна. Ця публікація містить низку нових пропозицій. Нині в нашій державі працюють Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія, 28 обласних (регіональних, міських) державних телерадіоорганізацій, студія «Укртелефільм», Державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «УТР», Державна ТРК «Культура».

У мого приятеля вдома існує залізне правило: коли якась річ упродовж року-двох пролежала непотребом, від неї позбавляються. Мовляв, стільки часу обходилися — навіщо далі тримати? Пригадав це, подумавши, що медійне співтовариство в липні мало нагоду відзначити 14-річчя прийняття документа, який і дня не працював — Закону «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення в Україні». 

 У радянські часи картина, яку малювали новини на екранах телевізорів, була простою й ясною: «у нас» усе добре (за винятком окремих недоліків, які усуваються), «у них» —  усе погано. В часи перебудови ця картина почала давати тріщини. З’ясувалося (для глядача), що «там» не все й погано і, навпаки, в нас доброго не так уже й у достатку. Воно, це «добре», в такому ж дефіциті, як і товари на полицях магазинів.

Упродовж тижня в Чорноморській Пальмірі спека зі змінним успіхом змагалася з дрес-кодом, кіномитці чекали на оцінки прискіпливого журі, глядачі тішили себе вишуканими та масштабними видовищами, а патріархи українського екрану мріяли про подолання 20-річної прірви в історії вітчизняного кінематографу. Все це разом звалося Одеським міжнародним кінофестивалем — 2011. Він упевнено закріпив успіх торішнього дебюту і зробив вагому заявку на тривалу майбутню історію.  

 х не зустрінеш, ідучи вулицею, з ними не зіткнешся, спускаючись у метро, сідаючи в потяг. Але вони — самовпевнені, усміхнені, люб’язні, загорілі й білозубі — прагнуть з’явитися в нашій оселі віртуально, бо є героями різних розважальних шоу (танцювальних, співочих, кулінарних — яких завгодно!) та багатьох серіалів.

Найбільш резонансні події фестивалю відбуватимуться, мабуть, на вулиці. Його організатори зважили на успіх торішньої родзинки — маємо на увазі демонстрацію стрічки «Броненосець Потьомкін» безпосередньо на Потьомкінських сходах — і цьогоріч до кінематографічного перфомансу просто неба вдаватимуться аж тричі.  

Що таке реклама на телебаченні, знають усі. Це коли після п’ятнадцяти хвилин перегляду фільму або програми 10—15—20 хвилин безперервним потоком йдуть ролики, що пропонують товари або послуги. Ми звикли ставитися до реклами скептично і знаємо, що вона не завжди відповідає дійсності. Але не всі знають, що реклама має безліч облич. Щоб змусити глядача не просто її проковтнути, але ще і попередньо ретельно розжувати, хитрі медійники придумали приховану рекламу (product placement). Це особливий різновид реклами в кінофільмах, телесеріалах, мультфільмах, телешоу. Суть її можна виразити словами: начебто нічого й не рекламується і водночас у нас складається позитивне ставлення до певного товару або бренда. 

 Робоча група, до якої увійшли представники Державного комітету телебачення і радіомовлення, Міністерства культури, провідні журналісти і кінематографісти, завершила роботу над концепцією реформування державного телеканалу «Культура». З наступного року він постане перед вітчизняним глядачем оновленим.