ВИТОКИ

Духовне здоров’я дитини допомагає формувати етнопедагогіка

Згадати події цьогорічного Х міжнародного етнічного фестивалю «Країна мрій» хочу ось чому. На ньому здоров’я було всьому головою. Відвідувачів заходу ознайомлювали з сучасними техніками вивчення психічної енергії людини й оздоровлення людського тіла, на Алеї здоров’я виставили органічні продукти, а на Дитячій галявині утворили простір творчості і свято родин. Так фестиваль подбав не тільки про фізичне, а й духовне здоров’я своїх гостей. Діти самостійно й окремо з батьками робили іграшки з сіна, кукурудзи, лика, вчилися малювати в стилі Марії Приймаченко, опановували петриківський розпис, живопис піском, дізнавалися секрети гончарської майстерності, гралися в дитячі народні ігри. Для батьків проводили майстер-класи із забавлянок і колискових. 

Трав’яний кінь може з’явитися, на потіху дітям, на дачі або в сільському обійсті. Фото надане автором

Певно, завдяки такому творчому духу, різноманіттю активностей Дитяча галявина викликала ажіотаж і серед дітей, і серед дорослих. По суті, те, що відбувалося в цій місцині, — частина етнопедагогіки. Перед організаторами поставало завдання привчити міську дитину до природи, щоб вона відчувала гармонію з навколишнім середовищем і зрозуміла, що природні матеріали можуть бути цікавими іграшками, адже для ігор не обов’язково мати гумовий м’яч, тенісну ракетку тощо. Зі слів етнологів, сільські діти більш самостійні, їм головне — подати ідею, а далі вони спроможні працювати з природним матеріалом самостійно. Натомість міським у цьому плані складніше. Головне — озирнутися навколо і спробувати зробити щось власноруч. До того ж робота із природним матеріалом розвиває її образне мислення, дитина по-новому спостерігає за природою, а також під час такої творчості пізнає народне мистецтво.

«Якщо дитина не виросла в природному середовищі, наприклад, у селі, то зрозуміло, що не звикла робити собі іграшки з природних матеріалів. Однак якщо вона працює з таким матеріалом деякий час, то звикає до нього й починає фантазувати. Важливо, щоб дитина усвідомила, що сіно — альтернатива пластиліну, але для нього потрібний інший підхід — узяти нитку й змотати. Хоч можна обійтися й без ниток, наприклад, коли працюємо з кукурудзою. До речі, із неї створюють розкішні ляльки, яким можна змінювати зачіски. Помічаємо, що діти, з якими працюємо, по-іншому починають сприймати природу. Вони знайшли траву — і вже мають забаву», — каже організатор творчого проекту «Стіжок» етнограф Наталя Лещенко.

Здається, для найменшої дитини гра неможлива. Але ж ні. З нею може гратися дорослий, згадавши забавлянки, вивчивши колисанки для найменших. Таким чином, батьки змалку привчають дітей до творчого сприйняття середовища, а далі дітям цікавіше бавитися у співані дитячі ігри. Зі слів Наталі Лещенко, народна музика найкраще розвиває музичність дитини, адже там немає чітких меж, яких варто дотримуватися. Тож дитина відчуває свободу.

«Нині дуже актуальні забавлянки («Печу, печу хлібчик», «Сорока-ворона», «Кую, кую ніжку»), адже вони розвивають дитину змалку. Взнаки дається масаж, сприйняття звука, ритму, слова. Важливо, щоб сучасні батьки навчилися мати цікаве дозвілля з дітьми, знаходити спільну мову, щоб після майстер-класів могли прикрашати свої домівки. Наприклад, коня, від якого зараз не відходять відвідувачі Дитячого майданчика, можна легко змайструвати на дачі з дощок і обмотати травою. До того ж, коли дитина працює з природним матеріалом, вона почувається господарем того, що її оточує, адже з чогось безформного створює цікаві речі», — пояснює дослідниця етнопедагогіки Ярослава Левчук.

До слова, етнонаукові майстер-класи з роботи з природним матеріалом проводять музеї, приурочуючи їх тематику до відповідної пори року.