«Це крайність. А я переконаний, що будь-яка крайність — це непродуктивно і неприйнятно. Адже нині 13 мільйонів пенсіонерів, яким слід не лише платити пенсії, щоб їм було за що жити, а й думати про те, як допомогти і поліпшити умови життя».

Про це в інтерв’ю газаті «Урядовий кур’єр» розповів віце-прем’єр міністр Павло Розенко.

І додав, що лише параметричні зміни в солідарній системі не зроблять реформу реальною, а тим паче вдалою. Прикладом таких змін тільки за деякими параметрами нам наочно продемонструвала невдала пенсійна реформа Азарова — Януковича 2011 року. Результат її був абсолютно негативним. Але тоді вони ходили по телеефірах і впевнено розповідали, що через підвищення пенсійного віку для жінок на 5 років і страхового стажу для виходу на пенсію на 10 дефіцит бюджету ПФ буде повністю ліквідовано, що начебто стане підставою для значного підвищення всіх пенсій у найближчому майбутньому.

Відтоді минуло майже 6 років. І що ж маємо нині? На той час дефіцит бюджету ПФ становив 40 мільярдів гривень. Кілька років поспіль замість, як обіцяли, зменшуватися, він постійно зростав, і на завершення правління Януковича становив уже близько 90 мільярдів гривень. Тепер цей дефіцит уже на межі 150 мільярдів.
І це, на думку віце-прем’єра, яскравий і сумний приклад того, що лише зміна параметрів солідарної системи величезну діру в бюджеті ПФ ніяк не перекриє. Адже на фінансовий стан цього бюджету найбільше впливають два основні чинники: малі заробітні плати українців, з яких сплачують внески, і те, що багато наших співгромадян або взагалі працюють у тіні, не сплачуючи внесків, або сплачують їх не з реальної суми доходів, більшу частину яких отримують у конвертах. Тому він вважає рішення уряду щодо збільшення мінімальної заробітної плати до 3200 гривень на місяць вчасним і дуже потрібним. Це має дати вагомий додатковий ресурс бюджету ПФ. І тому вже цього року вперше за останні років 15 ми очікуємо на вагоме зменшення його дефіциту.

Та щоб повністю розв’язати пенсійну проблему, маємо запровадити нарешті накопичувальну пенсійну систему, яка легалізує зайнятість. І людина знатиме, що вона вкладає частину зароблених коштів не у якийсь віртуальний державний пенсійний фонд, а відкладатиме та накопичуватиме кошти особисто для себе, вкладаючи їх у конкретні державні чи недержавні (за власним вибором) банківські установи.