Це фестиваль, якого у місті над Десною ось уже скоро чверть століття щоосені чекають з нетерпінням і не хочуть з ним розлучатися. Адже сцена Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка у цей неймовірно насичений новими емоціями, враженнями і несподіванками тиждень належить давно і міцно улюбленим театральним колективам з Києва, Полтави, Республіки Білорусь, Російської Федерації, а цього разу шанувальники Мельпомени вперше у рамках заходу вітали ще й експериментальний театр «Друга зона» з Варшави.

Вистава, яку показали польські гості, — прочитання мало відомого в Україні, але популярного в себе на батьківщині класика Станіслава Віткевича. Його драматургічну творчість певною мірою порівнюють з такою ж химерною манерою зображення дійсності відомого «творця абсурду» Франца Кафки. У своїх п’єсах Віткевич насамперед руйнує традиції, демонструючи, що будь-які штучні спроби змінити світ на краще приречені на провал. Зробити життя повноцінним може лише особистість, хай і в якомусь метафорично-відокремленому просторі.

Таким середовищем існування для героїв вистави стала палата психіатричної лікарні. На сцені це обтягнутий білою тканиною і освітлений прожектором куб, всередині якого снують, навісніючи від безвиході, люди-тіні, яких суспільство хоче зробити слухняними і безликими. Та жива душа знає, за якими правилами жити. Йдеться про поета, котрий повстав проти системи, та його доглядальницю Анну. Зрештою, глядачі разом з героями починають розуміти, що божевільня — не в лікарні, а за її стінами…

У кінці вистави зал дякував акторам шквалом оплесків. Це їх розчулило до сліз. Саме в такі хвилини тріумфує розуміння, що мистецтву кордони не перепона. Польська мова, до речі, звучала цілком зрозуміло, а там, де глядач не встигав за швидким діалогом, допомагав синхронний переклад.

Кожна привезена учасниками фестивалю вистава була як особливо упакований подарунок. Ніби окутаною золотавим сяйвом отриманої цього року «Київської пекторалі» здавалася натхненна робота Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра «Опискін. Хома!» за Ф. Достоєвським, пристрастю, ліризмом та вибухом емоцій промінилися твори про стосунки між чоловіком і жінкою, запропоновані театральними колективами Брянська і Гомеля, а також Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки. Теплом і мудрою житейською філософією вражали полтавські актори, всіма барвами дитячого сприйняття навколишньої дійсності заграв «Казковий світ Михайла Коцюбинського» у виконанні Чернігівського обласного театру ляльок імені О. Довженка.

Та особливо іскрометною історією вразили ніжинці. Вони показали комедію «Амор кохано-італьяно» за Альдо Ніколаї. Блискуча трійка виконавців — заслужена артистка України Алла Соколенко, заслужений працівник культури України Юрій Муквич та неймовірно харизматичний актор Андрій Буняєв — справді дала жару!

Достойним завершенням фестивалю став концерт Національного заслуженого академічного хору імені Григорія Верьовки. Після його виступу якимось особливим емоційним забарвленням заграли винесені в епіграф цьогорічного сценічного свята слова корифея українського театру Панаса Саксаганського: «Театр — то світоч, а сцена — священна трибуна, з якої виступають митці на захист свого народу, рідного слова і рідної культури».