Просторікуючи, що буцімто спротиву українського селянства Голодомору не було, не варто забувати, що в Україні з 1917-го по 1920 рік була війна, яку в Росії називають громадянською. Там вона й була такою, однак для УНР, яку спільними зусиллями нищили російські білогвардійці й більшовицькі окупанти, йшлося про відбиття чужинської агресії. У підсумку найактивніші патріоти або загинули, або подалися у вимушену еміграцію.
Наступним випробуванням став голод 1921 року, коли за вказівкою Леніна з України не лише вивозили хліб, якого катастрофічно бракувало, а й розквартирували тут понад мільйон червоноармійців родом із російських губерній, які потерпали від неврожаю. Як із цинічною відвертістю прокоментував свій наказ Ленін, ці солдати не лише самі прогодуються в УСРР, а й активно вилучатимуть міфічні «ізбиткі» зерна для потреб більшовицької Росії й поштовими посилками врятують від голоду рідних.
Підготовкою до масштабного Голодомору 1932—1933 років стали гучні суди над українською інтелігенцією й військовими. Найвідоміші з цих процесів — розправа над міфічною «Спілкою визволення України» та «змовниками» у справі «Весна», після якої, за старою імперською традицією, вцілілих командирів-українців відправили служити якнайдалі від рідної землі.
Не дивно, що після такої зачистки численні виступи селян не переросли в організований спротив і їх придушили червоні карателі. Однак навіть у найважчі й найтрагічніші часи в українців не зникав дух спротиву, що засвідчує справа про «контрреволюційне з українськими націонал-фашистськими тенденціями угруповання студентів полтавських вишів», розпочата 5 грудня 1933 року і завершена 24 лютого 1934-го.
Її фігурантами стали 14 осіб, більшість яких разом з іншими «шефами»-городянами навесні працювала у збезлюднілих селах на посівній. Там студенти на власні очі побачили, що «голодною смертю охоплено дві треті всього селянства».
Матеріали кримінальної справи зберегли суть розмов звинувачених між собою, в яких вони називали «Леніна дегенератом і бракоцефалом», а перемогу Сталіна в боротьбі за владу пояснювали тим, що він «жорстокий і некультурний». Судячи з того, що незрозуміле слово «брахіцефалія» (розумове відхилення через вроджену патологію черепа), яке слідчий написав з орфографічною помилкою, — не плід його фантазій. Чого не скажеш про визнання підслідними наміру «викрасти важливі державні папери та продати їх польському консульству». Ще неймовірніший злочин — «членство в націоналістичній організації, яка планувала скинення влади рад і створення держави за типом гітлерівського фашизму».
Зате не викликає сумніву достовірність заяв студентів, що «Україною керують не українці, багатства країни вивозять до Росії й за кордон», а «єдиний порятунок — у розриві із Союзом і орієнтації на Захід». Навіть Голодомор, на відміну від нинішніх російських псевдовчених з їхнім постулатом про єдині для всього СРСР «продовольчі труднощі», студенти з Полтави називали «дезінфекцією», спеціально влаштованою більшовиками для винищення потенційно небезпечних для тоталітарного режиму свободолюбних українців.
Показово, що в багатьох в’язнів «тюрподу» (тюремного підвалу, як офіційно іменували місце їх утримання») — офіційно лише по два протоколи допиту. У першому — визнання тільки «антирадянських розмов», у другому — вже участі в «повстанській націоналістичній організації».
Ми в Google+