Уже з назви видання зрозуміло, що це фоторозповідь про діяльність знаного в Україні і світі аграрія, натхненника органічного землеробства, Героя Соціалістичної Праці, Героя України, академіка, засновника ПП «Агроекологія», що в Шишацькому районі на Полтавщині, Семена Свиридоновича Антонця. Постаті епохальної, про яку останніми роками пишуть досить багато. Але в тому й велич Антонця, що з плином часу його життям і творчістю цікавляться дедалі більше дослідників. Цього разу його біографію через призму фотооб’єктива дохідливо висвітлює відомий на Полтавщині фотожурналіст і фотохудожник Валерій Черкас. А допомагають йому в цьому Антоніна Антонець (упорядник текстів та фотографій), Ганна Козельська (літературний запис) і Віктор Самородов (науковий консультант).

Третя книжка із серії «Золоті імена Полтавщини» (на фото) добре оформлена і має пристойний, як на наші часи, наклад — 3000 примірників. Але і його, очевидно, буде замало з огляду на її всезростаючу затребуваність і соціальну значущість.

«Досвід Антонця заслуговує найретельнішого вивчення і розповсюдження… Якби у всіх господарствах зробили те, що запровадив Семен Антонець, Україна мала б щороку додатково 8—9 мільйонів тонн хліба», — писав багаторічний керівник Полтавщини, перший голова Державного комітету СРСР з охорони природи, Герой Соціалістичної Праці Федір Моргун. А сучасна письменниця Лідія Віценя у своїй статті «На таких тримається світ» зазначає: «Майже сорок років у Михайликах землю не орють — застосовують мінімальний обробіток ∂рунту. Жодних отрутохімікатів, жодних міндобрив не вноситься на 8000 гектарів землі. На основі органічного землеробства в господарстві виробляється екологічно безпечна сільськогосподарська продукція. Це єдине у світі таке велике господарство, де виробництво грунтується на максимальному використанні природних чинників, так би мовити — у співпраці з природою. Нині вітчизняні науковці заговорили про те, що землям «Агроекології» потрібно видати «охоронну грамоту» — надати національного статусу заповідної території».

Справді, земля потребує захисту так само, як і людина. І Антонець не тільки захищає й оздоровлює її за допомогою своєї унікальної системи землекористування, а й наполегливо закликає робити це всіх, зокрема й іноземців, які приїжджають до нього повчитися. Цей крик його душі та почути б відповідальним представникам держави, і підтримати його! Натомість, як констатує письменниця, набирає обертів сучасний бізнес на землі. Її експлуатують по-різному. В гонитві за високими врожаями на «хімії» з отруєної землі отримують отруєне зерно. Звідти — отруєний хліб, отруєні молоко і м’ясо. Тож про яке здоров’я нації можна говорити? А де відроджується у своїй первозданній чистоті земля, там відроджується й душа — це взаємопов’язаний закономірний процес.

«Кожна земля і кожен народ має свого захисника, але Антонець обрав свою дорогу, не сходжену ніким, адже пішов чи не найважчою стежиною, — пише у статті «Уклін хліборобу» головний редактор журналу «Зерно» Юрій Гончаренко. — Коли людство боролося з повоєнним голодом, з нестачею продовольства в роки відбудови, інтенсифікуючи сільськогосподарське виробництво, боролося глибокою оранкою, великою кількістю добрив та хімічних препаратів захисту — Антонець став учнем самої природи. Одні рослини слугували йому за добрива для інших промислових культур та захищали врожаї від хвороб, а корисні комахи множилися і винищували комах-шкідників. Він відмовився від оранки в часи, коли експерименти в реальному рослинництві могли закінчитися неприємностями. Він не слухав пересторог колег, чув лише поклик землі та як бринить неспокій власного серця. Він сягнув того, про що людство лиш мріє, за що змагалися тисячі мудреців та філософів світу — гармонії, гармонії людини і природи, — земля, виплекана його руками, дала її».

Шлях не був легким, і автор розказує про це у трьох розділах: «Становлення особистості», «У співпраці з природою», «Не хлібом єдиним…». Доповнивши свою розповідь власними чудовими ілюстраціями та фотографіями з домашніх архівів Олени Байрак, Петра Сливки, Сергія Поспєлова, Олександра Коробкіна. Загалом у книжці вміщено кількасот яскравих світлин, документів, цитат, що підсилюють враження від прочитаного.

Гортаємо сторінки альбому й бачимо, що його герой не тільки бореться за здоров’я нації, вирощуючи екологічно чисту продукцію, а й зводить храми, займається благодійництвом, відбудував дачу Володимира Короленка у Хатках біля Псла. З фотографій на нас дивляться численні друзі Антонця — шановані люди, відомі в країні особистості, члени його дружної родини. Бачимо тут його під час роботи й на відпочинку. Але дуже рідко самого, більше в оточенні людей. Заради щасливого майбутнього яких він і живе й трудиться на цій благословенній полтавській землі.

Альбом містить іменний покажчик усіх цитованих авторів наприкінці, рідкісні фото відомих людей, які вже пішли за вічну межу. Без сумніву, книжка про С. С. Антонця — подія в культурному житті України.