Документальна виставка «Голодомор 1932–1933 років на Луганщині» сповнена свідчень очевидців.

«Державний архів Луганської області постійно виявляє нові документи, що розкривають причини, перебіг і наслідки голодомору, — каже директор державного архіву області Катерина Лезгинська. — Серед нових документів, які нині представлені на виставці, — записи розповідей очевидців та членів їхніх сімей, які були зібрані у 16 районах та 12 містах краю. Коли читаєш ці сповіді, попри жахливі факти та подробиці, стає очевидним: людяність завжди перемагала».

Усього на зберігання передано 94 нові справи, і від кожної мороз іде поза шкірою. Достатньо погортати свідчення жителя села Сиротино Михайла Антоновича Тихонова, 1924 року народження. «Тяжко пригадувати роки мого дитинства, коли ходив в обнімку зі смертю. Мені йшов на той час дев’ятий рік, але я все добре пам’ятаю. Страшні часи. Люди билися за кожну крихту, навіть за шматок дохлятини, коли в колгоспі падали коні. Одна була думка: що ж їсти? що робити? Нас у сім’ї було шість душ, я був середнім. Спочатку ходив жебракував, щоб нагодувати своїх молодших сестер. Потім почав у поїздах співати жалібних пісень, щоб дали поїсти. Взимку нас малих розібрали по хатах. Їсти й далі було нічого, тому в страшну зимову ніч я пішов у поле шукати колоски із зерном під снігом. Заметіль мене малого збивала з ніг. Може б, там і замерз, але мене знайшли якісь люди на конях. Привезли в Дьомино, у сільську раду. Там розпитали, чий я, і дали 5 кілограмів мерзлої картоплі та дві капустини. Більше допомогти нічим було. То були найстрашніші роки мого життя».

У розділ «Мартиролог Голодомору» включено відомості про 31560 жертв голодомору на Луганщині, з них 1373 встановлені на основі опитування населення, решта із книг реєстрації записів про смерть за 1932–1933 роки, що зберігаються в державному архіві області. Дослідницька робота триває.