«Відповідь місцевих і регіональних влад на економічну кризу» — так звучала тема останнього Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, що відбувся в рамках її ХХV сесії. Враженнями від роботи Конгресу ми попросили поділитися члена делегації України в Конгресі, депутата Рівнеради Світлану Богатирчук-Кривко: «Приємно здивувало, як влучно доповідачі з Бельгії та Франції охарактеризували ситуацію в Україні, попередньо, звісно ж, промоніторивши її. Такий моніторинг проходить раз на десять років. Вони вловили і різницю в ментальності українців, що живуть на заході та на сході держави; і значною мірою пострадянську психологію нашого суспільства, коли ми, образно кажучи, чекаємо «царя», котрий розв’яже наші проблеми; і доволі високий рівень централізації владних повноважень та фінансів; і закритість для пересічних громадян інформації про використання бюджетних коштів. Але в період економічної кризи проблема не підтверджених фінансами повноважень місцевого самоврядування на повний зріст постає в багатьох країнах. Майже кожен, хто виступав, — чи то представник Ірландії, Туреччини, Литви, Італії, —  говорили про дві речі: розширення повноважень місцевих та регіональних влад та їх фінансове підтвердження». 

Що може протиставити економічній кризі наша українська глибинка? Насамперед свою небайдужість до власної долі: зокрема через участь не лише у формуванні місцевих бюджетів, а й у використанні кожної копійки. Нам треба активізувати громади, які з допомогою різних інституцій можуть розв’язувати чимало проблем власного розвитку. Так уже зробили ініціативні громади краю, які співпрацюють з ЄС — ПРООН, Фондом сприяння місцевому самоврядуванню в Україні, залучаючи з різних джерел на вирішення актуальних питань мільйонні інвестиції та одночасно вклавши хоча б невеликі власні ресурси. Тепер, з ухваленням у Страсбурзі резолюції щодо України, такі можливості розширюються. Окрім того, зелене світло для розвитку територій вмикає Закон «Про державно-приватне партнерство». Хоча ті шанси, які він надає, ще використовуються далеко не сповна. Мабуть, мають рацію доповідачі Ради Європи, коли кажуть про нашу пострадянську психологію, можливо, найслабшу ланку в ланцюгу реформ.

Що ж стосується реформи місцевого самоврядування, передбаченої в Національному плані дій, то члени нашої делегації є її переконаними прихильниками. Ідеальний тут досвід сусідньої Польщі: поляки не побоялися провести цю реформу в комплексі з іншими, які передували вступу країни до ЄС. Так, спочатку було чимало скептиків. Тепер, коли ця країна в Євросоюзі ось уже незабаром 10 років, від скептицизму, здається, не залишилося каменя на камені. До речі, в Страсбурзі представники Польщі й багатьох інших делегацій виявили зацікавленість і до презентації Криму як невід’ємної частини України. Натомість членів російської делегації на цій презентації помічено не було.

Загалом, при ухваленні резолюції щодо України, по-перше, не було жодної поправки, а, по-друге, в Конгресі панувала така одностайність, яку побачиш у Раді Європи дуже рідко.