В інтернеті триває війна за Ватутіна: Київрада перейменувала проспект, названий його ім’ям, на проспект Шухевича. Це спричинило обурення деяких киян, які почали збирати підписи, щоб проспекту повернули стару назву. Обґрунтування: генерал Микола Ватутін визволяв столицю України від німецько-фашистських загарбників у 1943 році. 

Нещодавно в Києві пройшов п’ятий Форум Global Ukrainians — неформальне об’єднання українців, які за останні 10—15 років зробили успішну кар’єру за кордоном. Покликав їх туди не кусень хліба, а неможливість реалізувати свої здібності у власній країні. Однак Майдан 2014-го відродив у них надію на позитивні зміни в рідному краї, тож найактивніші прагнуть докласти до цього своїх зусиль, знань і вмінь. Спочатку вони створювали волонтерські організації, а понад два роки тому об’єдналися в мережу Global Ukrainians задля просування та лобіювання українських інтересів у світі. Якого розвитку набув цей проект, «УК» поцікавився в ініціатора руху Віолети МОСКАЛУ. 

Саме фестивальне дійство навіть натяку на ту самотність не мало. Усе, як і раніше, було гучно, яскраво і багатолюдно. Таку концентрацію спілкування навіть у загалом балакучій Одесі не часто зустрінеш. Самотність зяяла з екрана. Принаймні коли там демонстрували українські стрічки. Якось саме цього року означився певний поворот від революційної романтики до глибокого — аж до патології — психологічного самокопання і безжального викриття соціальних виразок, що роз’їдають країну зсередини. 

Цими вихідними в Одесі та на Миколаївщині відбулася церемонія закриття багатонаціональних військових навчань «Сі Бриз-2017», які тривали з 10 до 23 липня. «Сі Бриз» проводять в Україні з 1997 року відповідно до Меморандуму про порозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин між оборонними відомствами України і США, які виступають спів­організаторами навчань. 

Реєстрація земельних ділянок завжди була проблемним питанням для громадян нашої держави. Дані Державного агентства з питань електронного урядування свідчать: щороку українці реєструють понад 500 тисяч ділянок. Люди витрачають багато часу і грошей, щоб отримати омріяний папірець, який засвідчує повне право на власність землі. Процедура реєстрації ділянок проходить кілька затяжних етапів, серед яких виготовлення землевпорядної документації ліцензованою землевпорядною організацією, державна реєстрація земельної ділянки в територіальних органах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, реєстрація права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно тощо. Хоч у земельній галузі запроваджено онлайн-послуги, це не гарантує їхню якість. 

Україна входить у невеличку групу країн, які порівняно з 1990 роком не збільшили, а зменшили обсяги ВВП, тоді як решта його приростила в рази. І якщо Україна найближчим часом не зробить надзусиль, щоб увійти до складу країн-лідерів, то мусить змиритися із сумною долею аутсайдера. 

Кажуть, про рівень життя у країні судять за станом доріг. А тепер у зв’язку з деякими псевдореформами у чутливих сферах життя — за станом зубів у громадян. Так незабаром відрізнятимуть у Львові місцевих жителів від туристів. 

Нема нічого більш постійного, ніж тимчасове. Цей відомий вислів повною мірою стосується і запровадження мораторію (в перекладі з латини — уповільнює, відстрочує) на продаж сільгоспземель. Введений як тимчасовий захід у 2001 році, він подовжувався аж 7 разів! Чому так відбувається і чого люди бояться скасування мораторію? 

Запитання, навіщо Президент Білорусі Олександр Лукашенко їде до Києва, у столиці майже не лунало. У програмі його офіційного візиту й так було розставлено крапки над «і»: обговорити розвиток політичної, торговельно-економічної та гуманітарної співпраці, узгодити підходи до подальшого розвитку прикордонного співробітництва. Закріпити домовленості документами. 

Саме таке життєве кредо обрав для себе 27-річний Дмитро Крикун із Житомирщини. Сказати, що з ним він народився і прожив усі ці роки, було б неправдою. Є моменти, які Дмитро з неохотою згадує і волів би змінити, аби це було можливо. З прикрістю згадує, як не хотів учитися. «Пам’ятаю, як ішов до школи з одним зошитом і пачкою цигарок. Цим не пишаюся». Лише згодом збагнув, як ображав маму, розчаровував її сподівання поведінкою. Напевне тепер знає, що своїм дітям, коли ті з’являться, приділятиме якнайбільше уваги і любові. Він вважає, що дитину до навчання мотивують складові: 50% — уміння вчителів знайти підхід до учня, 25% — любов і наполегливість батьків, решта — бажання дитини. Хоче, щоб його діти були слухняними, допитливими, справедливими і головне — щасливими. Недаремно ж він обстоював незалежність і мир на сході країни.