Нині важко навіть уявити, як люди могли колись обходитися без пошти, телеграфу, телефону, Інтернету. Адже ці речі стали для нас невід’ємною часткою життя, вони надають безмежні можливості для спілкування, обміну інформацією, пізнання нового та збереження інтелектуальних і наукових надбань, залишених нам у спадок попередніми поколіннями. А доступність до телекомунікаційних мереж та інформаційних ресурсів давно вже стала мірилом зрілості суспільства, його здатності адекватно реагувати на виклики часу. 

Лідії Федорівні Грановській незабаром 80. Майже півстоліття вона працює листоношею в рідному Радивилівському районі. Так, у свої роки не відпочиває, а активно працює, щодня об’їжджаючи 272 «підопічні» двори, в яких мешкають 775 жителів Гранівки і Тернавки. Її вірний помічник — велосипед, який нещодавно оновився: Укрпошта закупила для рівненських листонош 176 велосипедів. 

У 2004—2008 роках популярною була схема, за якою корпоративні конфлікти у компаніях, прописаних, приміром, у Києві, розглядались у судах віддалених райцентрів. Їх ініціатори мали від цього подвійну вигоду. По-перше, відповідач дізнавався про рішення, які позбавляли його майна, постфактум і не встигав їх оскаржити у визначені законом терміни. По-друге, «потрібне» рішення у глибинці, як правило, коштувало замовникові на порядок дешевше. Хоча б тому, що судді в Києві більше дорожили власною репутацією і не бралися за відверто сфальсифіковані справи. Тоді як у провінції, хоч би як прикро це звучало, «переконати» служителя правосуддя стати на слизьку стежку набагато легше. 

Часто трапляється у житті, що прозріваєш лише тоді, коли якась проблема стосується тебе або принаймні твоїх рідних. Так сталося і з моїм родичем, коли на нього напав бродячий собака у людному місці Голосіївського парку і добряче покусав за ногу. Рану обробили у травмпункті (вона виявилася надто глибокою) і запевнили, що робити уколи проти смертельного сказу немає сенсу, адже у столиці вже кілька років поспіль випадків цієї хвороби не виявлено. Проте через два місяці родичеві передзвонив лікар з того самого травмпункту і сказав, що вакцинацію проти сказу все-таки треба проводити, натякнувши, що і палиця бодай раз на рік стріляє. 

Повсякденний хліб дорожчає не лише у столиці, а й в Криму (де було два стрибки цін) та Запоріжжі. На Волині пекарі теж наблизилися до підвищення цін, та їх вчасно зупинили. Нині поки що Харківщина, Сумщина і Волинь тішать місцевих жителів сталістю цін і вмінням співпрацювати в цьому питанні з Аграрним фондом. 

Зустріччю із представниками студентської молоді Президент Віктор Янукович мав намір донести до молодого покоління головні напрямки державної політики у сфері освіти. Привітавши кожного із семи запрошених потиском руки, глава держави розпочав із головного: «Хочу заслухати ваші ініціативи та зрозуміти, які завдання ви вважаєте невідкладними і першочерговими у процесі реформування країни».

При цьому Президент назвав процес модернізації вкрай болючим. «Будь-які зміни завжди створюють незручності. І коли вони мають стосунок до людей, важливо, щоб громадяни чітко розуміли, навіщо ці зміни», — так він пояснив мету зустрічі. 

Проголошений минулого тижня курс концентрації державної підтримки для забезпечення економічного зростання шляхом запровадження нових підходів у сприянні провідним галузям реального сектору поступово набуває реальних контурів.

Серед перспективних напрацювань провідних наукових установ і Національного банку Прем’єр-міністр Микола Азаров виокремив пріоритетні напрямки, а саме: з одного боку — стимулювання розвитку внутрішнього ринку та зменшення залежності України від зовнішньої економічної кон’юнктури, а з іншого — посилення конкурентних переваг та підтримка вітчизняного експорту на зовнішніх ринках. 

Як і чим житиме українське село у 2013 році? Чи запрацює наступного року ринок землі та яким він буде? Які пільги отримають кооперативи та чи не буде обмежень експорту зерна? Про це напередодні професійного свята — Дня працівника сільського господарства — наша розмова з міністром аграрної політики та продовольства Миколою ПРИСЯЖНЮКОМ. 

Коли в суспільстві бракує довіри, будь-які сентенції та заклики слухати і чути одне одного  ризикують залишитися голосом волаючого в пустелі. Чергову порцію недовіри  українці отримали   не тоді, коли більшість  з нас, скориставшись своїм конституційним правом, виконала свій громадянський обов’язок, відвідавши одну з виборчих дільниць, а відразу після 28 жовтня. Протягом наступних двох тижнів уся країна, затамувавши подих, стежила за гостросюжетним серіалом: етап підрахунку голосів подекуди  виявився спотвореним, а на кільканадцяти дільницях і зовсім брутальним процесом.

Літні люди, представники середнього віку, молодь і навіть діти побачили картинки, забути які, схоже, вдасться не відразу. Окремі політики, що ще вчора усміхалися з величезних білбордів та клялися любити ближнього, тобто  виборця, як самого себе,  виявилися замалим не вовками в овечій шкурі. Такі метаморфози, погодьтеся, не  додають оптимізму і віри в справедливість, без якої слова про демократію нагадують порожній звук. 

На відміну від нав’язуваного нам нині «шансону» з вульгарно-примітивною музикою і текстами, його легендарну «Пісню про рушник» переклали понад 90 мовами. Автор цього шедевра ще за радянських часівстав повпредом української культури, заявивши на весь світ, хто ми такі і яких батьків діти.

У сім’ї, де народився майбутній поет, було аж одинадцять братів і сестер. Батько хотів, щоб  сини перейняли його професію, але чоботарем став лише найстарший Сергій. Натомість наймолодшому — Андрієві — судилась особлива доля.

Після закінчення місцевої школи-семирічки в Обухові юнак вступив до медичної профшколи в Києві, та вже за рік усвідомив, що лікарська справа — не його покликання.