Промовистий історичний факт. Коли в роки Другої світової війни розпочалося визволення України від нацистських агресорів, бійцям на передовій підвозили не тільки боєприпаси, а й примірники українського журналу гумору та сатири «Перець». А іноді це популярне видання замість листівок кидали з літаків. Отож, поза сумнівом, журнал «Перець» працював для перемоги, оскільки твори його авторів — письменників та художників-карикатуристів піднімали бойовий дух бійців в окопах ще краще, ніж наркомівські сто грамів оковитої. 

 Його збудували 1916 року за проєктом і під керівництвом співавтора будівлі Кричевського-Лебіщака — Юрка Лебіщака, і до 1985 року ним користувалися спершу Опішненський гончарний показовий пункт, потім артіль, завод «Художній керамік». За 36 років вимушеної бездіяльності виробнича споруда зазнала незначної руйнації, зокрема у стіні місцями викришилася цегла.

Територіальна оборона України — це система загальнодержавних, воєнних і спеціальних заходів, що здійснюють у мирний час та в особливий період для протидії воєнним загрозам, а також для надання допомоги у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій. Відповідно до Закону України «Про оборону України», територіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб Збройних сил, а на території областей — обласні державні адміністрації (в межах своїх повноважень). Основні завдання і заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони України визначено у Законі «Про основи національного спротиву», ухваленому 16 липня 2021 року. Він вводиться в дію з 1 січня 2022-го. Документ передбачає, що тероборону виділять в окремий рід сил у складі ЗСУ.

З нагоди 100-річчя гідрометеорологічної служби в Україні в нашій газеті було дванадцять публікацій, які висвітлювали багатогранну діяльність національної гідрометеослужби. Кореспондент «УК» зустрівся з автором ідеї цієї серії публікацій почесним працівником гідрометеорологічної служби України, членом вченої ради Українського географічного товариства Олександром КОСОВЦЕМ, щоб підбити підсумок ювілею.

Французький імператор Наполеон Бонапарт колись сказав: «Народ, який не бажає годувати свою армію, незабаром буде змушений годувати чужу». Утім, не секрет, кожне правило має виняток у вигляді відхилення від звичайного. Особливо коли йдеться про народ, точніше, так звані народні республіки Донбасу, території які окупувала РФ.

Напередодні нового року говоримо про важливих для нашої країни людей: тих, хто захистив її 2014 року й захищає нині, — ветеранів війни. Як їм живеться, що хвилює, болить, генеральний директор Укрінформу Олександр Харченко розпитує генерала (другої жінки в Україні, яка отримала це звання), а нині міністра у справах ветеранів Юлію ЛАПУТІНУ.

Українське підприємство «Харківський бронетанковий завод» уперше провело глибоку модернізацію командирського танка Т-64БВК, а також з призначенням у квітні цього року на посаду директора ХБТЗ Германа Сметаніна на підприємстві здійснено докорінні перетворення. За твердженням працівників заводу, на підприємстві відбулася велика активізація виробництва, яка стосувалася кожного підрозділу. Робота стала більш динамічною та енергійною, все ожило.

Вони повертаються з передової російсько-української війни, де захищали наше мирне сьогодення, і часто стикаються із проблемами й нерозумінням у цьому житті. Так було й у танкіста Сергія Бондара, який після року реабілітації шукав роботу та відчув більшість стереотипних поглядів роботодавців. Тепер його нове захоплення, яке  почалося з пошуку власного «я», стало осмисленим сенсом — Сергій один з небагатьох у світі й унікум в Україні виготовляє живих ляльок. 

Пандемія COVID-19 боляче вдарила по економіці. У цей нелегкий час громадянам дуже потрібна підтримка держави. З ініціативи Президента запрацювала «єПідтримка», мета якої — допомогти  бізнесу і стати ще одним стимулом до вакцинації. На цьому наголосила перший віцепрем’єр-міністр — міністр економіки Юлія Свириденко на брифінгу, присвяченому перебігу програми.

У Наталії й Анатолія Рябченків із села Ставрів на Рівненщині «невеличка сімейка» — п’ятеро синів та п’ять доньок. Порівну, як на замовлення. Старші діти вже одружені й мають власні сім’ї, тож 15 онуків — зовсім не межа, переконана щаслива 55-річна бабуся.