У Наталії й Анатолія Рябченків із села Ставрів на Рівненщині «невеличка сімейка» — п’ятеро синів та п’ять доньок. Порівну, як на замовлення. Старші діти вже одружені й мають власні сім’ї, тож 15 онуків — зовсім не межа, переконана щаслива 55-річна бабуся. 

1996-го вони переїхали сюди за державною програмою переселення із Сарненського району, бо його накрив крилом Чорнобиль. Звісно, насамперед заради здоров’я дітей. Тут на них уже чекав просторий двоповерховий будинок. Усього у три тутешні села переїхали з Полісся 150 сімей, всі отримали газифіковані будинки різної площі. Тож саме цей симпатичний закуток зі значно більш родючими, ніж на Поліссі, ґрунтами, став для абсолютної більшості з них другою малою батьківщиною.

Їхній найкоштовніший скарб

«А для дітей, вважайте, першою. Усі вони, навіть які вже випурхнули з батьківського гніздечка, живуть поруч: тут зводять власне житло, нам одне до одного в гості недалеко. І це, мабуть, найбільше у світі щастя — щодня бачити, як ростуть твої діти й онуки. До речі, всі діти заробляють на життя переважно в Україні», — каже мама-героїня Наталія Рябченко.

Поряд ціле, сказати б, містечко багатодітних родин. Як тут казково у новорічно-різдвяні свята, коли всі прикрашають оселі власними руками!

Учні Підлозцівського ліцею заздалегідь написали листи святому Миколаєві. Фото надав автор

«Не в кожній громаді є чотири десятки мам-героїнь, як у нас, і понад пів тисячі дітей до 18 років, чимало молоді. Це наше найбільше багатство, — каже голова Підлозцівської територіальної громади Микола Костюкевич. — А багатодітних сімей, у яких троє та більше дітей, у нас понад 70. А є такі, що мають і по 12. До речі, можемо похвалитися природним приростом населення: щороку в нас народжується на 10 людей більше, ніж помирає».

Тобто із цього благословенного краю лелеки у вирій, здається, не відлітають. До речі, чи не біля кожної хати, де живе багатодітна родина, побачите навесні їхні гнізда. Ці величні птахи оселяються лише там, де живуть добрі та щирі люди. Інших тут немає: дітки здалеку вітаються, до батьків звертаються на ви, а ще залюбки розповідають про свої мрії. До речі вони у них цілком земні: прислужитися людям на рідній землі. У цій глибинці переосмислюєш наш усуціль комерціалізований час.  

Перша означає успішна

Голова громади Микола Костюкевич приїхав сюди з іншого чорнобильського району — Дубровицького понад чверть століття тому. Його двічі обирали головою Підлозцівської  сільської ради. А 2015-го однойменна територіальна громада, до складу якої увійшло дев’ять сіл, стала однією із п’яти першопрохідців добровільної децентралізації в області. Із початку наступного року вийшли на прямі міжбюджетні відносини, відтоді лише додають у розвитку. 

«Ми чудово розуміли: перші отримають від держави більше, — каже Микола Костюкевич. — Але й самі намагалися працювати прибутково, щоб підставити державі надійне плече». 

Тож уже 2016-го дітей прийняв капітально модернізований коштом інфраструктурної субвенції дитсадок «Сонечко» з новою твердопаливною котельнею.  Із залишків освітньої субвенції та власних коштів модернізували Підлозцівський ліцей і Торговицьку гімназію. А ще з допомогою народних депутатів, які спрямували сюди кошти субвенції на соціально-економічний розвиток. У минулому скликанні це був Олександр Дехтярчук, у нинішньому — Олександр Аліксійчук. Кілька ініціатив співфінансував обласний бюджет, втілили й проєкти ЄС — ПРООН із заміни вікон та дверей на енергоощадні. Загалом у 2016—2018 роках реалізували вісім інфраструктурних проєктів. 

Зокрема, 2016-го 921 тисяча гривень освітньої субвенції надійшла у громаду 13 грудня, і тут встигли використати її до 31: закупили мультимедійне обладнання для ліцею й гімназії. Поверненню в держбюджет  підлягала лише… 151 гривня. Мають два шкільні автобуси, які придбали через співфінансування з бюджету громади. Коштом уже згаданої  інфраструктурної субвенції облаштували вуличне освітлення всіх сіл. Тепер вони нічим не відрізняються від міста. А ще  відкрили сучасну поліцейську станцію.

У громаді є два будинки культури, ФАП та амбулаторія зі стоматологічним кабінетом. До слова, тут активно тестують на COVID-19 (самі возять тести в лабораторію в Рівне) і вакцинують усіх охочих. Таких дорослих уже давно понад 50% відсотків. А швидку за потреби викликають з Луцька: 20 кілометрів асфальту — це ж не 25 розбитої бруківки, що веде до Млинова Рівненської області.  Біль громади — приблизно 5 кілометрів дороги з Підлозців до Торговиці. Уже й проєкт власним коштом виготовили, а з фінансуванням ніяк не складається.

Звідки беруться надходження?

Чимало місцевих працюють у Луцьку чи сусідній з ним Боратинській громаді: місцеві підприємства платять конкурентну зарплату й самі довозять працівників. Ось тільки ПДФО там і залишається. А приміром, у Польщі цей податок зараховують за місцем проживання, і громади змагаються між собою за жителів. Проте це питання вже активно дискутують на рівні уряду. Як на мене, то цілком справедливим у наших реаліях поділити його зарахування за принципом 50 на 50. 

А ПДФО і плата за землю все одно залишаються головними надходженнями до бюджету громади. Адже на її території господарюють три великі агроформування: «Хавест-агро», власник якого — громадянин Німеччини, «Агро-Експрес-Сервіс» із Рівненщини та «Алекмір-агро» з Волинської області. Місцеві отримують від них оплату за паї, яка постійно зростає, — конкуренція стимулює.

«Якщо раніше 60% податку на дивіденди, які отримував наш німецький власник, ішли до бюджету громади, то нині 90% спрямовують у державну скарбницю, 10 — в обласну. Тобто тут ми втратили, і це, гадаю, несправедливо. Місцевого акцизу в нас фактично теж немає — нема заправок, люди ведуть здоровий спосіб життя, тому надходження від алкоголю й тютюну дуже незначні, — веде далі Микола Костюкевич. — А витрати істотно зросли. До прикладу, енергоносії. На початку року ми провели тендер, закупивши для бюджетних установ електроенергію по 2,5 гривні, а нині її ціна сягає 4,72 гривні за кіловат без вартості розподілу. Те саме і з газом: 8,50 в угодах на постачання на початку року й нині 16,50, відповідно до меморандуму з урядом, — це, погодьтеся, різні речі. До того ж, кілька років тому знизилася нормативно-грошова оцінка сільгоспземель, тобто й тут ми втрачаємо, передаючи її в оренду. Орендарі паїв платять людям по 8 тисяч гривень за гектар ріллі: в середньому кожен  власник паю в нас отримує 35 тисяч за рік. 

Нині в нашій громаді 2125 жителів. Ми свій подвірний перепис ведемо чітко. Але всі субвенції нам розраховують із кількості 1864, відповідно до перепису населення 2001 року. Тобто й тут, на жаль, втрачаємо. І сподіваємося на анонсований в уряді перепис 2023-го».

Чи допоможе держава?

Проте наполегливій і впертій громаді цього року вдалося спрямувати до бюджету розвитку 2,5 мільйона чесно зароблених коштів. Оскільки мають перевиконання власних надходжень, одночасно закладають міцну основу на 2022-й, який на порозі, тож цими днями розвозять солодкі подарунки кожній дитині. З надією, що рік Тигра буде прихильним до громади, де вершать найвищу в державі політику — плекають генофонд нації. Шкода тільки, що в державі немає програм підтримки територій з високою народжуваністю. А вони вкрай потрібні, адже у ст. 51 Конституції України записано, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. До речі, такі програми пообіцяв розробити перший віцеспікер Олександр Корнієнко під час круглого столу  «Сімейні цінності як національна ідея». Він нещодавно пройшов у стінах Острозької академії за участі релігійних лідерів різних конфесій. 

А доки державні достойники розроблятимуть обіцяні програми, в багатоконфесійній Підлозцівській громаді встановили пам’ятник Біблії. Як нагадування: хоч би якою була ситуація, маємо жити за Божими заповідями, шанувати одне одного.  

ПРЯМА МОВА

Людмила КУШНЕР, консультант Рівненського регіонального відділення Асоціації міст України:

— Бюджет Підлозцівської громади на 2021 рік — 21,3 мільйона гривень. З них основні 10,5 мільйона — освітня субвенція, 604 тисячі — додаткова дотація та понад 8 мільйонів — власні надходження. Тобто це громада, яка має індекс податкоспроможності вище, ніж 0,9 і одна з 11 в області. Тобто розвивається вона приблизно такими самими темпами, як Рівненська, Дубенська чи Здолбунівська. Оскільки за 11 місяців власні надходження перевиконано на 7,5%, є підстави вважати, що й рік завершиться з перевиконанням. А це означає додатковий фінансовий ресурс під час планування бюджету на наступний рік. Витрати на управління громадою невисокі: тут працює дев’ятеро осіб, серед них голова і прибиральниця. Але управляють вони, як бачимо, дуже професійно. Щоправда, ще двоє працівниць у відпустці з догляду за дітьми — за третьою та четвертою відповідно. Ось він, головний капітал громади, який творитиме її майбутнє.