Стихійні лиха, що прокотилися планетою у червні, не вгамувалися й у липні. Глобальні пожежі в Канаді, Хорватії й Чорногорії, руйнівні буревії з повенями у Китаї та В’єтнамі, знищені смерчем і градобоєм тисячі гектарів хлібної ниви в Україні — такі подарунки другого літнього місяця. Мимоволі починаєш вірити, що вищий розум Всесвіту застерігає землян про наслідки їхнього злочинного ставлення до природи. Тисячогектарний пластиковий смітник, виявлений нещодавно з космосу в Тихому океані, колись також приб’ється бідою до чийогось берега. 

«У селі сталася новина», — починається відоме оповідання Василя Стефаника про місцеву моторошну подію. Та за всього бажання такий початок не зовсім доречний до недавньої резонансної події, яка змусила зіщулитися чи здригнутися все село на Донеччині. Бо самі ж люди цього й сусідніх населених пунктів, згадуючи інцидент, знизують плечима: «Новина? Та ні, бо для нас таке, на жаль, нітрохи не новина». Але чому? 

Звичайна двоповерхова будівля колишнього будинку культури в селі Великі Будища, що поблизу відомої на весь світ Диканьки, одразу стає незвичною, коли читаєш вивіску при вході: «Музей українського весілля». Як з’ясувалося, єдиний у країні. Хоч насправді це не зовсім музей у звичному розумінні. Автор проекту і одночасно директорка закладу Оксана Трипільська разом зі своїми «дівчатами» із ансамблю пісні «Берегиня» створили справжнісіньке шоу високого ґатунку, в якому всі екскурсанти стають учасниками, а експонати починають жити своїм колишнім життям. Бо весільне вбрання, рушники, горщики і рогачі, інші предмети побуту були у вжитку жителів села. 

Надворі літо, а отже усім платникам за комунальні послуги трохи легше — не сплачуємо за тепло. Та не треба забувати, що це також час, коли слід ретельно підготуватися до нового опалювального сезону. Як тим, хто вже отримує субсидію, повирішувати усі проблемні питання, якщо вони є? А тим, хто до останнього часу державною допомогою з оплати комунальних послуг не користувався, але вважає, що наступної зими самостійно ці суми може й не здужати, слід звернутися до місцевих органів соцзахисту за її призначенням. 

Товариство засновано в квітні 1999 року, і за цей час воно стало визнаним в Україні виробником та постачальником озонованої питної води високого очищення. Досягнуті показники якості продукції та організації виробництва відповідають вимогам Міжнародної асоціації якості води, членом якої товариство стало у 2001 році, — одним з перших в Україні. Продукція, яку виробляють під торговою маркою «Аква Фонтана», є переможцем найпрестижнішого некомерційного конкурсу, який проводить Держспоживстандарт України, — Всеукраїнського конкурсу якості продукції «Сто кращих товарів України». Підприємство дійсний член Торгово-промислової палати України, учасник міжнародних та регіональних екологічних науково-практичних конференцій і промислових виставок, також першого Євразійського конгресу виробників бутильованої води. 

Комунальні тарифи — тема, яка останні кілька років викликає в українців тільки злість і обурення. Адже зростають вони навіть не на відсотки, а в рази. І чи не щомісяця. З останніх — подорожчання холодної води в Києві до понад 15 гривень за кубометр. 

Загальновідомо, що Україна воює з Російською Федерацією не лише на сході. Активні бойові дії тривають і в міжнародних судах, де ми намагаємося довести світові, хто насправді жертва, а хто — агресор. Україна вже має перші перемоги в цій нелегкій боротьбі. 

Селище міського типу Вороновиця свого часу було райцентром. Та вже давно це один із населених пунктів Вінницького району, адміністративні установи якого розташовано в обласному центрі. Із селища до Вінниці лише 20 кілометрів. І хоч давнє селище має багату історію, через об’єктивні обставини воно поступово перетворювалося на дачно-спальний супутник міста.

Але уряд реформою з децентралізації вніс у життя давноочікувані корективи. І Вороновиця тепер відновлює самобутність так завзято, ніби господар вернувся у власний дім. На шлях розвитку селище стало разом із селом Комарів, з яким створило об’єднану територіальну громаду торік у грудні. Перспективним планом передбачено, що до складу цієї ОТГ має входити понад 20 населених пунктів. 

Недавно моя сім’я відпочивала в одному із санаторіїв Приморського району Запорізької області. Саме в цей час був мор бичка. Риба була скрізь: під ногами на мілині, на березі кількасантиметровим пластом. Поряд із санаторієм — приватний сектор. Щоранку, як на фіззарядку, на берег приходили місцеві жителі з лопатами й лантухами, вантажили мертвого бичка, доки він не засмердівся, і везли додому. Неважко здогадатися, що так люди запасаються дармовою рибою. Протримавши її певний час у погребах, здають оптом на продаж. Бо якби схотіли лише очистити берег від мертвої риби, закопали б її поблизу й аж ніяк не тягли додому. 

Трохи зверхню і недбалу відповідь «Та знову за кордоном» на запитання «Де відпочивали влітку?» тепер може собі дозволити абсолютна більшість жителів Донецька й інших тимчасово окупованих територій краю. Різноманітні опитування свідчать, що люди прагнуть використати найменшу можливість, щоб певний час провести за лінією розмежування, тобто в Україні. Нині влітку найчастіше вони планують залагодити тут якісь справи, поєднавши їх із перебуванням у рідних, знайомих чи поїздкою на відпочинок на морське узбережжя тощо.