Населення

Чисельність населення в Україні, за оцінкою на 1 лютого 2016 р., становила 42 738,1 тис. осіб. Упродовж січня 2016 р. вона зменшилася на 22,4 тис. осіб.

Чисельність населення зменшилася через природне скорочення (24,6 тис. осіб), натомість зафіксовано міграційний приріст населення (2,2 тис. осіб). 

У нинішньому різноманітному світі є суспільство, якому немає жодного діла до метушливих процесів глобалізації, цивілізації, інтеграції. Воно будує окремішнє життя на чітко визначеному просторі. Як, навіщо, чому саме так, а не інакше? Відповіді на ці запитання знайти складно, але авторам майже двогодинної картини вдалося трохи підняти «залізну завісу».

Фільм-відкриття «У променях сонця» (Under the sun) в Будинку кіно кияни мали змогу безкоштовно переглянути наприкінці березня в межах Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини. До торік знятої картини причетні Росія, Латвія, Німеччина, Чехія і Північна Корея. Саме остання країна — у центрі уваги авторів фільму. 

Очільника ГПУ мають обирати під пильним контролем громадськості, як і керівників місцевих прокуратур, переконують народні обранці й запевняють, що наполягатимуть на відповідних змінах у законодавстві. Натомість на Банковій очікують, що нового Генпрокурора країна отримає вже наступного пленарного тижня.

Президент України Петро Порошенко висловив упевненість, що кандидатуру нового Генерального прокурора підтримають у парламенті на наступному пленарному тижні.

Зустріч людей з обох боків лінії розмежування — перший удар по гібридній війні. Вона нав’язує спрощену до примітива формулу: з одного боку Сіверського Дінця — тільки «рашисти» та терористи, з другого — «хунта» й карателі. Перемогти ці нав’язані ворогом штампи вже означає його обеззброїти. І кому як не жінкам, чиє природне призначення — захист життя, якому вони дають початок, і умиротворення світу, це під силу? Так вирішили волонтери громадської організації «Громадянський корпус» і кілька сміливих луганчанок.

Чи не занадто пафосно? Скажу більше: це життєва необхідність, бо навіть просто пройти всі кордони та блокпости на шляху до такої зустрічі було непросто. А напередодні у Станиці Луганській, за образним висловом однієї з учасниць зустрічі, вкотре «люди хапалися за документи» через новий обстріл.

Брифінг щодо заходів з виконання дорожньої карти реформування молодіжної сфери у нинішньому році та підготовки до Олімпіади у Ріо-де-Жанейро проводив міністр молоді і спорту Ігор Жданов. Аби не забирати часу в себе та представників ЗМІ, він тезисно виклав ці теми. Передовсім утворено спеціальний штаб щодо підготовки наших спортсменів до Олімпіади. Найближчим часом Прем’єр-міністр проведе й тематичне засідання організаційного комітету.

Експертна рада Науково-дослідного інституту Національного університету фізичного виховання і спорту розробила графік адаптації наших спортсменів. Вони приїдуть у Ріо-де-Жанейро за 8—10 діб до старту змагань, аби акліматизуватися. На це художнім гімнасткам потрібно більше часу, а триатлоністам — лише три дні. Нині майже всі квитки закуплено. Щодобове фінансування на спортсмена встановлено на рівні 300 гривень. Міністр пообіцяв, що з організаційними процесами проблем не виникатиме. 

Офіційний візит Президента Петра Порошенка до Країни вранішнього сонця розпочався, коли на наших теренах ще панувала глибока ніч. Першим пунктом протокольної зупинки було місто Кіото, яке вже давно стало побратимом столиці України. У супроводі дружини глава держави побував на прийомі в губернатора префектури Кіото Кейдзи Ямадо, мера міста Кіото Дайсаку Кадокава та голови Торгово-промислової палати міста Кіото Йосіо Татейсі.

Президент подякував японській стороні за гостинність під час офіційного прийому на честь його візиту. «Ця гостинність відповідає духу стратегічних відносин між Японією і Україною», — сказав Петро Порошенко та з радістю повідомив, що 2017-й буде оголошено Роком Японії в Україні. 

Цей набір слів може перетворитися на осмислений вислів уже за кілька днів. Звісно, в Кремлі добре обізнані з класичним прикладом щодо розставлення розділових знаків між словами у виразі «казнить нельзя помиловать». Та нині доречніші саме слова, винесені в заголовок. Адже Надія Савченко не визнає вироку російського суду, який відучора набув чинності. Вона заборонила  адвокатам оскаржувати його, оскільки не вірить у російське правосуддя та не має наміру надалі брати участь у судовому фарсі.

«Уже від п’ятого квітня органи ФСВП мають право почати етапувати Надію Савченко до місця відбування покарання, але я сподіваюся, що керівництво ФСВП не загострюватиме ситуацію і почне негайне етапування Савченко», — написав учора її адвокат Микола Полозов. 

Херсонщина — чудовий степовий аграрний край. Сільськогосподарські угіддя тут займають майже два мільйони гектарів. Це найбільша площа орних земель в Україні. Область — один із вітчизняних лідерів у вирощуванні овочів та баштанних культур. Серед зернових традиційно вирощують пшеницю, зокрема озиму, а також жито, овес, ячмінь і просо.

Тому, збираючись у відрядження до одного з найвідоміших на Херсонщині сільськогосподарських підприємств ДПДГ «Асканійське», яким уже понад 32 роки беззмінно керує Герой України Віра НАЙДЬОНОВА, був переконаний, що познайомлюся там з чудовими людьми. 

До неї готувалися надзвичайно ретельно — і співробітники закладу, й колекціонери, художники та знавці фарфору-фаянсу. Адже увічнення нашого генія слова і думки саме у тонкій кераміці, яка є індикатором ідентичності кожного народу, не випадкове. Ще за життя Тарас Шевченко навідувався до  Межигір’я, розумів значення здобутків Києво-Межигірської фаянсової фабрики (на ній деякий час також випускали і фарфор) для пересічних українців. Адже з демократизацією цього вишуканого матеріалу мистецтво входило через побут у кожну оселю, перетворювало родинне спілкування на церемонію та свято. Нині на виставці «Шевченкіана в українській тонкій кераміці» до 202-ї річниці від дня народження Тараса Григоровича зібрано найкращі твори останніх двох століть, виконані у фарфорі та фаянсі, присвячені Кобзареві. 

Пам’ятаєте ці рядки з поезії Тараса Шевченка? Ні? То освіжіть у пам’яті шкільні знання з української літератури. Дуже на часі. Хоч і написано майже 150 років тому, 1847-го. Вірш має назву «Мені однаково, чи буду…», а закінчується рядком, винесеним у заголовок.

Чому саме так? А тому, що мені болить те, що нині діється на моїй малій батьківщині з перейменуванням населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Гадаю, широкому загалу жителів селища і району відомий попередній висновок Українського інституту національної пам’яті стосовно відповідності чинному законодавству поданих пропозицій нової назви селища, а отже, й району, від 11 лютого цього року.