Ведучи тему Великого голоду на сторінках «Урядового кур’єра», кілька разів зупинялася на такій думці: звичайні люди страшенно страждали, не маючи можливості нагодувати дітей, які згасали на очах. 
А як відповідальні партійні керівники переживали ту людську трагедію, яку вони самі й організовували і свідками якої були? Не можна ж від життя заховатися за якимось парканом!..
І ось натрапила серед розсекречених знахідок Галузевого архіву СБУ на  щоденники завідувача відділом Ленінського райкому партії міста Києва Дмитра Заволоки. А збереглися ті щоденники, бо були головним звинуваченням їхнього автора в «антирадянській діяльності». У цих списаних аркушах — правда про життя комуніста — керівника середньої ланки, його роздуми про причини та наслідки того, що відбувалося, сумніви і розчарування. 

Що краще для дитини-сироти — виховання в інтернаті чи в родині? Для України це питання вже давно має відповідь: держава заявила й активно підтримує створення сімейних дитячих будинків. Цей напрям роботи визнаний важливим у програмі соціальних ініціатив Президента Віктора Януковича. За останні роки постійно зростає кількість подібних дитячих будинків і дітей, яких у них виховують. І ця робота відповідає європейським тенденціям, де кількість державних сиротинців наближується до нуля.
У Біблії написано, що не буває джерела одночасно з солодкою і гіркою водою. Однак іноді повсякденне життя спростовує це твердження. Справді, сиротам, які залишилися без батьківського піклування, краще жити в родинах, особливо в оточенні братів і сестер. І до мами — теплої і турботливої — тут можна пригорнутися. Ну хіба виховательки в інтернаті вистачить на всіх? 

Криза, яка охопила вітчизняну галузь авіаперевезень на початку цього року, все ще дається взнаки й сьогодні. І хоч її наслідки за такий короткий термін подолати нереально, позитивна динаміка зростання показників роботи дає підстави для того, щоб з упевненістю дивитися в майбутнє. 

Жорстоке поводження із в’язнями у місцях позбавлення волі — одна з реалій нашого життя. Упевнена, дехто навіть може закинути: а хіба той, кому начхати на закон, на інше ставлення заслуговує? Заслуговує чи ні — питання філософське, та на сто відсотків можна бути переконаним в одному: люди за будь-яких умов повинні залишатись людьми. Адже не вельми гречне поводження з якимось убивцею, гвалтівником чи маніяком — це одне. І зовсім інше, якщо за гратами опиняється невинна людина. А що гріха таїти, таке у нашому суспільстві ще трапляється. 

Або, скажімо, дитина чи підліток, яким — попри прикрі моменти в житті — ще тільки будувати це саме життя. Ось одна з дитячих історій, якою поділилися фахівці Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Тих історій, які змушують нас замислитися. А втім, висновки нехай кожен робить самостійно.

У неї, як у справжньої української красуні, є все: стать, неприступність, велич і водночас ажурність та легкість, з якою ця 2700-тонна башта червоно-білим птахом стрімко здіймається у бездонну синяву неба. У неї просто не можна не закохатися. І в 40 вона залишається стрункою і привабливою, напрочуд міцною, по-сучасному досконалою, зі смаком вбраною. Варто лише підвести вгору очі, щоб уважно роздивитися й належно оцінити цей диво—витвір людського розуму і рук. Причім наш, український – не гірший, як з’ясовується, за паризькі, берлінські, московські аналоги, а навпаки, такий, що перевищує відомі світові телевежі за багатьма технічними параметрами. 

Протягом чотирьох днів в Ужгороді проходив V з’їзд нейрохірургів України, в якому взяли участь 346 учених і лікарів. Поряд із вітчизняними фахівцями були гості з 15 європейських країн, а також США. Скликання високого форуму в місті над Ужем стало визнанням авторитету, здобутого Закарпатським центром нейрохірургії та неврології, однойменною кафедрою Ужгородського національного університету.

— Іноземне представництво на V з’їзді не йде в жодне порівняння з попередніми, коли гостей з-за кордону просто не було, — сказав директор Закарпатського центру, доктор медичних наук професор Володимир Смоланка. 

Богдана Бенюка навряд чи треба представляти. Та якщо це робити, досить сказати: актор, який легко й швидко перевтілюється і грає завжди органічно. У його творчому доробку — комедійні, трагікомічні, драматичні, гострохарактерні персонажі: Герасим Калитка («Сто тисяч»), Яго («Отелло»), Швейк, Кочкарьов з гоголівського «Одруження» та безліч інших на сцені та екрані. Багато класичних образів постають в оригінальній, нестандартній інтерпретації актора. Притаманне Богданові Михайловичу почуття гумору не зраджує його за жодних обставин.  

Звертаюся до вас від імені своєї матері, пенсіонерки, дитини війни. Відповідно до її доходів, за законом вона має право на отримання субсидії на комунальні послуги: газ та електроенергію. Звісно, за умови, якщо дотримуватиметься норм споживання, — 75 кВт електроенергії та 364 кубометри газу на місяць. Як я знаю, цих умов вона дотримується. І при цьому їй нарахували сплачувати 119 гривень за газ та 12 — за електроенергію.
А доходів у мами: пенсія — 1110 гривень, 266 гривень — за земельний пай, 200 гривень — дохід від присадибної ділянки. Два останні пункти доходу нарахували зі слів головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій місцевого управління праці та соцзахисту населення. Адже довідки про площу земельної ділянки передавала туди сільська рада. 

Уже в найближчому майбутньому дахи і стіни всіх будівель що в місті, що в селі будуть усуціль вкриті панелями сонячних батарей. У цьому впевнені учасники прес-клубу «Сонячна енергетика для агропромислового комплексу України. Перші кроки», який недавно пройшов у столиці.
Чи варто їм вірити? З одного боку, ми маємо величезний потенціал. Україна входить до п’ятірки країн (разом із США, Японією, Німеччиною та Китаєм) з найбільш потужним науковим, технічним та технологічним потенціалом для розвитку сонячної енергетики. За даними НЕК «Укренерго», вітрова і сонячна енергетики розвиваються в Україні дуже динамічно. 

Я інвалід війни І групи, реабілітований. Отримую пенсію з надбавками з 1 грудня 2012 року. У січні цього року прочитав у вашій газеті матеріал про те, що відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни І групи належить надбавка до пенсії у розмірі 447 гривень. Чекав і… нічого не отримав. Чому?
У 1957 році, коли мене реабілітували, то призначили пенсію на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 8 вересня 1955 року №1655, пункту 3, підпункту «б». Але згодом все змінили. Тепер для її нарахування застосовують інше законодавство й інші пукти.
Ось і хочу дізнатися: чи правильно нині нараховують мою пенсію? Чи отримую всі належні мені надбавки?