Невеличкі черги — один із обов’язкових базарних атрибутів — нерідко можна побачити вже біля входу до Центрального ринку Слов’янська. За чим стоять? Просто бажають сфотографуватися біля місцевого колоритного пам’ятника. Через глибоку тріщину в гранітному постаменті впевнено переступає динамічна фігура чоловіка на повен зріст із навантаженою «кравчучкою» в одній руці та із сумкою на другому плечі. Зазвичай найбільше юрбляться біля бронзової скульптури приїжджі. Та за останні два роки це не тільки туристи-екскурсанти, а й тимчасово переміщені особи, які шукають притулку в Слов’янську та інших містах і селах прифронтового Донбасу. І саме представники цієї категорії людей уособлюють його із собою та з гіркою іронією називають цей пам’ятник «переселенець». Ось такого нового тлумачення несподівано набув перший на території країн СНД монумент підприємцям, зведений тут у 2006 році. Тим не менше, як і десять років тому, він залишається символом оптимізму та надії, які зараз дуже потрібні не тільки місцевим підприємцям. 

Врубель із польської означає «горобець»: пращури художника по лінії батька були прусськими поляками. Малював Михайло Врубель з дитинства, батько й мачуха, підтримуючи його захоплення, винаймали синові приватних вчителів. Вступивши до Петербурзької академії мистецтв, хлопець натхненно і повсякчас малював, тож став улюбленим учнем Павла Чистякова. Саме відомий художник і порекомендував молодого Врубеля професору Андріану Прахову, котрий керував реставрацією церков і фресок у Києві й пізніше опікувався розписами Володимирського собору. Це стало початком київського періоду (1884—1889) творчості загадкового й самобутнього художника.

Він називав Київ містом-поемою; на одному з улюблених місць — Володимирській гірці — мріяв побудувати Пантеон і розписати його. Перша монументальна робота тут — фреска «Зішестя Святого Духа на апостолів» на хорах Кирилівської церкви. Не маючи досвіду в монументальному жанрі, Врубель усього за рік пише кілька видатних творів: окрім «Зішестя…», іконостас для Кирилівської церкви, а ще дописав мозаїку одного з янголів у Софійському соборі. 

Цьогорічна презентація спільної виставки Національного музею ім. Тараса Шевченка та мистецького навчального закладу «Небесна Сотня — то в серцях вогонь» — лише початок цього проекту. «Думаю, що за кілька років ми зробимо повну галерею портретів героїв», — розповідає директор Державної художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка Олена Авраменко.

Долучитися до проекту погодилися колишні випускники школи — нині студенти Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Згодом експозицію буде передано до музею Майдану, який створюють. 

У Запоріжжі вийшли на вулицю доведені до відчаю працівники місцевого державного підприємства «Кремнійполімер», які вже два місяці отримують зарплату з величезними труднощами. Виробнича діяльність підприємства паралізована через заблокування рахунків. Робітники зібралися під будинком обласної влади, щоб привернути увагу громадськості. Своє письмове звернення мітингувальники передали в. о. голови Запорізької ОДА Костянтинові Брилю.

За півгодини питання щодо розблокування рахунків вдалося вирішити, арешт було знято, робітникам пообіцяли виплатити зарплату. А мітингувальникам роз’яснили: арешт скасовують за рішенням суду через клопотання арбітражного керуючого, та виконавча служба може накласти арешт на рахунок повторно. Досягши свого, страйкарі повернулися на робочі місця. 

У четвер донецький «Шахтар» зійдеться у першому матчі чвертьфінальної дуелі Ліги Європи з португальською «Брагою». Результат наступної гри,  напевне, істотно відрізнятиметься від розгромного у протистоянні нещодавніх принципових суперників  «Шахтаря» і «Металіста».

«На жаль, у чемпіонаті України з’явилися такі ігри. Команда, яка б’ється за чемпіонство і грає в Лізі Європи, проти команди, зібраної поспіхом. Жоден тренер нічого не зможе зробити із гравцями, яким не платять уже цілий рік», — бідкався у п’ятницю Мірча Луческу. 

Усе змішалося і призвело до трагікомічного шарварку в квартирі донеччан Н. настільки, що таке навіть не снилося класичним персонажам у горопашному домі Облонських! Глава родини і його перший заступник, дізнавшись про зв’язок сина з українськими «карателями», збагнули, що відтепер не можуть жити з ним в одній квартирі. По-перше, він опинився по той бік лінії розмежування. А, по-друге, повертатися молодикові вже не було куди: в його кімнаті, а також у батьківській спальні й вітальні тісно набилися, немов оселедці у діжці, горілчаний дух, тютюновий дим, повні й порожні пляшки, зброя, військова амуніція, «віджаті» речі, а проміж них четверо носіїв усього цього добра. «Будемо охороняти вашу хату від «укропів», бо вони загарбники і хочуть витурити нас звідси!» — популярно пояснив свої наміри один із них. А господарі не могли не повірити непроханим постояльцям, яким видніше. Тим більш, що вони з автоматами.

Жити без сина у квартирі батькам стало помітно тісніше і сумніше. Адже перегодя вони несподівано дізналися, що не мають доступу до власних кухні, ванної кімнати і туалету. «Ти хто такий? — насупився бородатий «донбаський тракторист» Алібек до чоловіка, який пізнього вечора звично пішов до вбиральні. — І чого, ішак, без дозволу і пропуску тут вештаєшся?» Господар миттєво зрозумів натяк:  комендантську годину ніхто не скасовував навіть у власній хаті.  

Не варто питати, що ви відчуваєте, коли ненароком торкаєтеся увімкненої праски чи гарячої води. А от як почуватиметеся, якщо не матимете змоги забрати руку від розпашілого металу чи змушені будете тримати її в окропі? Приблизно такі самі муки цілодобово місяцями терплять ті, хто страждає від болю і не має змоги його вгамувати. Мої власні спогади про це пекло — далекі, з дитинства: тяжко вимучене обличчя брата, який помирав від саркоми.

Україна — п’ята за показником дитячих онкозахворювань: за даними ВООЗ, їх щороку виявляють у тисячі маленьких українців. Найчастіше — рак крові. Лише 47% пацієнтів виліковуються, на відміну від 70% жителів Заходу. Отже, кожна друга дитина помирає від раку, а значить, потребує паліативної допомоги. 

«Довкілля понад усе» (Umwelt uber alles) — саме так коротко підсумував би я результати візиту до України міністра довкілля, охорони природи, будівництва та безпеки ядерних реакторів Федеративної Республіки Німеччина Барбари Хендрікс.

Роботи зі спорудження ковпака над зруйнованою частиною Чорнобильської атомної мають завершитися в листопаді 2017 року. А почалися вони ще у 2010-му. Тоді реалізацію ідеї оцінювали у 300 мільйонів євро. Але виникло чимало несподіваних труднощів, які зробили проект уп’ятеро дорожчим, тобто тепер ця сума становить майже півтора мільярда євро. У його вартість увійшла і ціна обладнання, яке працюватиме під «Аркою» над дезактивацією решток четвертого енергоблока ЧАЕС.

Мало не за розчарування сприйняли вітчизняний політикум і громадськість інформацію про непідтвердження зустрічі у Вашингтоні Петра Порошенка з господарем Білого дому Бараком Обамою. Мовляв, незапланованість навіть протокольного спілкування у форматі «мимохідь у кулуарах» свідчить про вихолощеність візиту за тридев’ять земель і марність витрачених зусиль. Адже саме увага будь-якого з президентів США до поважних зарубіжних гостей чи, навпаки, ігнорування майже завжди означають значно більше, ніж відкриті запевнення дипломатів або урядовців у вічній дружбі.

Тому зустріч глави нашої держави з президентом Обамою, яка відбулася на полях саміту ядерної безпеки у Вашингтоні, слід розглядати як елемент надзвичайної уваги, яку за океаном приділяють проблемам України. Темами розмови стали стратегічне партнерство, необхідність якнайшвидшого формування зорієнтованих на реформи коаліції та уряду в Україні, координація зусиль для повної імплементації Росією мінських домовленостей заради стабілізації ситуації на Донбасі. 

За даними прикордонної служби, через всі діючі КПВВ з початку 2106 року лінію розмежування перетнуло понад півтора мільйона людей. А щодоби її долають два десятки тисяч цивільних громадян. Контрольний пункт пропуску «Золоте» за пропускною спроможністю третій на всій лінії розмежування після «Зайцевого» та «Новотроїцького». Вивчивши деталі всіх проблем, які виникали на КПВВ у Донецькій області, розроблено проект, який мав якнайкраще задовольнити попит цивільного населення. Планувалося, що коридором Стаханов — Первомайськ — Золоте — Гірське — Лисичанськ проходитимуть і проїжджатимуть щодня приблизно п’ять тисяч людей й 1,5 тисячі автомобілів.