Так було й так буде — осінь завжди починатиметься з цього трохи щемливого шкільного свята. Хай навіть цього року воно буде скромним, овіяним смутком, журбою й болем. 

Миролюбні аж до щему українці насправді вправні талановиті воїни. Опинившись віч-на-віч з агресором, Україна  довела, що здатна боротися за свою незалежність, суверенність і територіальну цілісність. За кілька місяців ми фактично наново створили дієздатну армію, яка нині воює на сході країни. Ось де сучасні технології й організація оборони та війська за світовими стандартами могли б стати у пригоді.

Найкращим військовим блоком сьогодні, без сумніву, є Північноатлантичний союз, курс на тіснішу співпрацю з яким кілька років тому  перервали популістські вибрики в українському парламенті політичних сил, що їх нині українське суспільство позиціонує не інакше, як п’яту колону Москви. Зближення України з НАТО — це те, чого боїться Володимир Путін. 

Ми здатні захистити самі себе. Нам потрібна сучасна високотехнологічна зброя, потрібно зберігати спокій, холоднокровність, зміцнювати єдність і міжнародну солідарність. Так Президент Петро Порошенко розпочав засідання Ради національної безпеки та оборони.

Перебіг Антитерористичної операції не залишав сумніву, що вона має швидко завершитись, а відновлене життя визволених міст, сіл і селищ давало надію на те, що країна виграє боротьбу не лише в бойових порядках, а й за симпатії жителів Донбасу. На визволених територіях починалося відновлення систем життєзабезпечення, будували школи, відновлювали виробничі потужності. 

27 серпня «брат» таки поставив на диби всю Україну: почав відкриту агресію на південному сході. Кордон перейшли колони бойової техніки з десантом і захопили кілька населених пунктів. Україна звернулася до Ради безпеки ООН з проханням зупинити російську агресію.

«Росія почала пряме військове втручання за рахунок своїх регулярних збройних сил, — заявив на терміновому засіданні Ради безпеки ООН в. о. представника України Олександр Павліченко. — Ми звертаємося до Ради безпеки ООН, щоб вона виконувала те, що написано в Хартії ООН: щоб агресію було зупинено проти суверенного члена ООН». 

Допоки домовляються політики, воїни «білокрилого лицарства» на чолі з командиром полковником Михайлом Забродським, пройшовши крізь пекло боїв, ворожі засідки, вогневі удари, врятували життя своїх побратимів.
Розмова з командиром легендарної 95-ї аеромобільної бригади полковником Михайлом Забродським відбулася за кілька днів до того, як він разом зі своїми «білокрилими лицарями» вирушив у черговий бойовий рейд. Хлопці готувалися до бою, ремонтували пошкоджені бойові машини, обслуговували зброю. І як у справжній війні вивчали трофеї, які здобули в попередніх боях — сучасну зброю супротивника.

Відколи запровадили День шахтаря, а вперше його відзначали 29 серпня 1948 року, ще ніколи гірники Донбасу не зустрічали своє професійне свято за таких умов. Хоча до потужних вибухів і пожеж, які миттєво перетворюють тісні виробки на пекло, шахтарям, на жаль, не звикати. Але віднедавна вибухи гримлять і на поверхні — поміж териконів, копрів, вентиляційних стовбурів, адміністративних будинків вугільних підприємств та осель гірників. І жертвами бойових дій стають не тільки представники мужньої і найбільш ризикованої професії, а й члени їхніх сімей. 

Цього року політична й економічна ситуація в Україні вкрай складна. Тому на підвищення виплат, які залежать від прожиткового мінімуму, здебільшого не доводиться очікувати. Проте не відбулось і зменшення пенсій для 12,7 мільйона людей, залишився незмінним розмір соціальної допомоги для 3,7 мільйона тих, хто її отримує (малозабезпечені, сім`ї з дітьми тощо). Багато роблять і для переселенців з Криму та зони проведення АТО. 

Минулий сезон Руслан Малиновський провів у молодіжному складі «Севастополя». Цього року 21-річний хлопець, права на якого належать донецькому «Шахтареві», грає за луганську «Зорю». На його рахунку всього-на-всього чотири гри в українській Прем’єр-лізі. Але після матчу раунду плей-оф Ліги Європи проти грізного «Фейєнорда» це ім’я запам’ятають селекціонери найсильніших клубів Старого Світу. 

Запитайте в Харкові, як проїхати до авіаційного заводу, і вам точну адресу та маршрут вкаже навіть підліток. Бо ХДАВП для півторамільйонного міста є не лише підприємством зі славетною історією, стабільною роботою, перспективним майбутнім, а й гордістю Слобожанщини, одним із провідних заводів в авіаційній галузі України. Ефективна співпраця з АНТК ім. О.К. Антонова, конкурентоспроможна продукція, а також стратегічно правильна маркетингова політика дали змогу ХДАВП зайняти гідну нішу на міжнародному ринку авіатехніки, вибороти популярність у секторі регіональних транспортних літаків. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Перед тим — Крагуєваць, тепер — Донбас

Вулиці дав назву інститут

Справжня історія завжди небезпечна