Містечко Підгородне нині притулилося зовсім поряд з обласним центром — під «городом». А з’явилося воно набагато раніше «города», задовго до майбутнього Катеринослава і навіть Кодацької фортеці (побудована на березі Дніпра на теренах сучасного міста Дніпра поляками 1635-го). Біля річки Кільчень розташовувалася козацька слобода, перші письмові спогади про яку датовані 1602 роком. На перехрестях шляхів (нині тут перетинаються чотири райони Дніпропетровщини) у давнину багато народу з’їжджалося на ярмарки. Жили в слободі вільні козацькі люди — воєводи, старшини Запорозької Січі з родинами. І навіть за часів кріпацтва в Російській імперії жоден збіднілий житель цього поселення не став кріпаком. А там, де козаки, завжди і кобзарі на бандурі грали, бойовий козацький дух піднімали, який живе у цій місцині понині. 

На ній представлено понад 400 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва сучасних українських митців майже з усієї країни. Широке гео графічне представництво забезпечило експозиції образно-стилістичне розмаїття. Створити непересічну презентацію мистецьких інтонацій вдалося й за браком обмежень.

— Ми відійшли від торішнього експерименту молодіжної виставки, бо вважаємо, що коли всі художники, незалежно від віку, візьмуть участь у цьому великому проекті, то він стане насиченішим і масштабнішим. Так і сталося, — пояснює очільник Дирекції художніх виставок Національної спілки художників Ігор Волощук. 

Коли на початку 1980-х у Наталки Білоцерківець з’явилася поезія «Ми помремо не в Парижі», за словами її авторки, «ніхто не уявляв, що хоч болючі, але все-таки демократичні процеси відбуватимуться, що в той Париж взагалі хтось може поїхати… У момент написання цього вірша  в мене був розпачливий песимістичний настрій, відчуття, що все закінчується».

Але з тих строф усе тільки починалося. У 1991-му львівський рок-гурт «Мертвий півень» отримав першу премію на фестивалі «Червона рута» — за пісню «Ми помремо не в Парижі», що згодом стала знаменитою в Україні і в зарубіжжі як «гімн втраченого покоління». 

Реформи в Україні охоплюють дедалі більше сфер. І для земельних відносини настав час для змін на краще. Для громадянина важливо зменшити кількість необхідних відвідувань відповідних державних органів.

Так, з 1 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зареєструвати власність чи інші права на землю можна через місцевий центр надання адміністративних послуг (ЦНАП), який приймає документи для держреєстрації речових прав на нерухоме майно, або у нотаріуса. Саме після реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, виникає, змінюється чи припиняється відповідне право. Правила реєстрації прав на нерухоме майно, у тому числі на земельну ділянку, визначені, зокрема Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, яка також набула чинності 1 січня 2016 р. 

Цьогорічний випускник Олександр Бугайко з Броварів, що на Київщині, відправив у нокаут зашкарублий стереотип про те, що, мовляв, технарі дружать лише з формулами й геть далекі від лексики й фразеології. Так, Сашко склав тести з математики й фізики на максимальні 200 балів з кожного предмета, а з української мови й літератури теж взяв високі бали — 198. Завдяки рекордним результатам із ЗНО хлопчина увійшов у трійку найкращих по всій Україні. 

Зустріч глави держави з особовим складом 16-ї окремої бригади армійської авіації, яка відбулася в межах його робочої поїздки на Львівщину, дала відповіді на чимало запитань, які турбують нині українське суспільство.

Питання повернення наших співгромадян з полону проросійських бойовиків, що нині паплюжать український Донбас, надзвичайно болюче для країни. Особливо для тих, хто щодня очікує звістки від рідних і переговорних груп. Саме з родинами наших полонених на сході земляків зустрівся Президент Петро Порошенко й спробував вселити в них іскру надії.  

Завітавши якось до читальної зали центральної міської бібліотеки міста Дніпра і запитавши «Урядовий кур’єр», з подивом дізналася, що цього року періодичних видань тут не передплачували — міська влада не надала коштів ні на газети й журнали, ні на нову літературу. Відзначила ще один прикрий факт: один читач попросив скопіювати статтю з журналу, але ксерокс не працював, як і дев’ять інших. На їх обслуговування також не було коштів. 

Головна проблема державних установ, що опинились у так званій сірій зоні поблизу лінії розмежування, де не припиняються бойові дії, — це кадри. 

Що нині має показувати українське телебачення й кіно, яких жанрів не вистачає вітчизняному глядачеві? Відповідаючи на це запитання, чимало експертів, які вивчають такий попит, згадують і світлі сімейні історії, і майстерно заплутані детективи. Пропонують знімати й музичні комедії, пам’ятаючи, що востаннє це робили на кіностудії Довженка в 1970-х, коли екранізували оперети.