В обласному центрі Закарпаття в межах святкування Днів міста провели зустріч з нагоди 100-річчя з часу офіційного вжитку нинішньої назви міста Ужгород. Адже її почали використовувати лише з 1919-го — з часу входженням краю під назвою Підкарпатська Русь до складу Чехословаччини. Раніше послуговувалися угорськомовним відповідником Унгвар.

Ми постійно стверджуємо, що Україна — морська держава, і формально це справді так. Адже маємо вільний вихід в Чорне й Азовське моря, а в наші порти ще заходять судна з усього світу. Проте, коли проаналізувати здобутки і втрати цього комплексу за роки незалежності, то стає очевидним, що пишатися особливо нічим. Не стало одного з найбільших у світі Чорноморського морського пароплавства внаслідок необдуманих, а інколи й злочинних дій тодішніх державних мужів, фактично втрачено судноремонтні підприємства, на ладан дихає і суднобудівна галузь.

Що робити зі спадком українського радянського мистецтва 1920-х? Заборонити чи сприйняти? Яке його місце в новітній українській ідентичності? Чи можлива його «декомунізація»? Чи коректно представляти національний комунізм 1920-х як своєрідну форму націоналізму, а український авангард — як суто естетичну систему, виносячи за дужки їхній політичний зміст? На ці питання немає простих відповідей. Але суспільна дискусія навколо них неповна без комплексного висвітлення феномена кіно 1920-х. На цьому під час відкриття Музею кіно в столичному Довженко-Центрі наголосив його генеральний директор Іван Козленко.

Президент Володимир Зеленський заявив, що санкції проти Російської Федерації залишаються дієвою зброєю дипломатії як єдиного шляху до завершення війни на Донбасі й відновлення територіальної цілісності України. «Ми мусимо завершити війну та повернути свої території. Але я не раз казав: єдиний шлях до цього — це дипломатія. Її потужна та дієва зброя — це саме санкції», — наголосив глава держави під час виступу на 16-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) у Києві.

Разом зі згорьованими тугою за малою батьківщиною українцями стою біля пам’ятного хреста жертвам голодоморів і політичних репресій на алеї Небесної Сотні у Києві, й одна за одною слухаю трагічні долі їхніх родин. Ось вона, жива колективна пам’ять, у яку, наче пазли, складаються ті долі. Її воістину золота нитка не порвалася під могутнім пресом радянщини, а вплелася в новітню історію незалежної України. І її звідти вже не вирвати! Бо хіба могли подумати батьки холмщаків і лемків, забужанців і бойків, які мовчали довгих пів століття, що їхні діти на повен голос говоритимуть (ні, просто кричатимуть!) про ту велику кривду в центрі нашої столиці? Та ще й так, щоб почули не лише Печерські пагорби, а й увесь світ! Адже в ньому так багато нашого, українського цвіту.

Музика, що лине зі сцени, коли оркестром диригує Раміро Аріста, неначе втягує слухача в новий невідомий світ. І не лише завдяки звучанню творів, а й через манеру диригування. Це безупинний «танець» рук, ніг і всього тіла, що пульсує енергією. Відкрита усмішка, незвичайна харизма диригента за лічені хвилини притягують глядача і вже не відпускають.

Яскраво-жовтий саморобний кемпер буковинського мандрівника можна побачити на Закарпатті, у Виженці, в Буковелі й на Памір-фесті. Зовні й не скажеш, що у ньому поміщаються і спальня, і кухня.

Невеличкий причеп облаштовано майже всіма зручностями: газовою плиткою, гарячою водою, телевізором і навіть двоспальним ліжком з ортопедичним матрацом. «Де ти це купив?» — допитуються друзі в Ігоря Ватрущака і не вірять, що він змайстрував цей мінідім сам — за півтора місяця, вечорами після роботи. 

Знімав її з різних ракурсів. Потім, переглядаючи світлини, спинився саме на цій. Можливо, такою бачать швачку Раїсу Войтенко її численні відвідувачі зі Степанців Канівського району на Черкащині? Життєві клопоти таки торкнулися усміхненого обличчя майстрині, але уважний погляд випромінює доброзичливість, бажання допомогти. Знає, як нелегко нині на селі. Зокрема й із побутовим обслуговуванням. Гарну швачку важко знайти, а потреба в цьому величезна. Вшити, перешити, вкоротити, подовжити — скільки таких потреб з’являється щодня! Досі, аби це зробити, їздили аж у Канів. А потім кілька тижнів чекали, щоб забрати річ.

Волинь — один із найдавніших регіонів України, який входив до Галицько-Волинського князівства. Саме сюди фактично перемістився центр Київської Русі після татаро-монгольської навали у ХІІ столітті. І хоч нині тут лишилося чимало не лише архітектурних, а й природних пам’яток, є місцини, які зачарують з першого погляду, а після їх відвідин сюди захочеться повернутися знову. Недаремно Леся Українка оспівувала цей регіон і, вважається, що саме у волинських лісах жила її Мавка із «Лісової пісні».

Хто з нас не замислювався над існуванням паралельних світів! У книзі відомого дослідника аномальних явищ Вадима Чорноброва «Таємниця паралельних світів» прочитав про випадок, який стався в Англії. Дівчинка ніяк не могла вийти з лісу на добре видимий схил пагорба, бо потрапила всередину якогось простору, оточеного невидимою, але непереборною стіною. Вона кілька годин намагалася вирватися з цієї пастки: кричала, ходила і водила руками по невидимій стіні, марно шукаючи вихід. Її вже шукали, але рятувальники, які проходили поряд з нею, не тільки не помічали дівчинки, а й навіть не чули її крику про допомогу, хоча сама вона їх виразно бачила і чула. Коли ж пошукова група пішла, то прозора стіна раптом сама собою зникла, відтак дівчинка безперешкодно повернулася додому.