Людина неймовірної енергетики, харизматичний і відвертий Олексій Горбунов виступив у Миколаєві в незвичному амплуа. Вже десять років існує музичний гурт «Грусть пилота», в якому він соліст. Концерт музикантів був благодійний — усі зібрані 60 тисяч гривень передано на потреби армії та госпіталів. Це принципова позиція актора. Він постійно допомагає нашим бійцям у зоні АТО, зустрічається з ними в лікарнях, спілкується на передовій. Недавно завершилися зйомки українського серіалу «Гвардія», який сьогодні виходить на екрани. Тож наша розмова про все потроху: творчість, політику, життя. 

Хоч як це парадоксально, однак саме завдяки возвеличеному за життя і нещадно зганьбленому після смерті придворному драматургу не згинула в забуття одна із найтрагічніших і неоднозначніших сторінок нашої спільної із Росією історії — знищення за наказом Леніна Чорноморського флоту, що підлягав передачі Україні. Причому тим, хто досі переконаний, що п’єса «Загибель ескадри» Корнійчука — це талановито написана ода партії більшовиків і диктатурі пролетаріату, як це десятиліттями втовкмачували радянським громадянам, варто заново перечитати твір. 

«Кожна з маленьких царівен мала свою місцинку в саду, де могла копати й саджати квіти як бажала. Одна зробила собі квітничок у вигляді кита, другій заманулось, щоб її грядка була схожа на маленьку морську русалку, а наймолодша зробила свою грядку круглою, як сонце, посадила на ній такі ж, як воно, червоно-гарячі квіти». Ці рядки прекрасного перекладу української письменниці Оксани Іваненко казки видатного данця Ганса Кристіана Андерсена якнайкраще підходять, щоб проілюструвати панораму, яка відкривається відвідувачам при вході на територію ландшафтного парку. А ще немов з ілюстрацій зійшли пряникові будиночки з черепичними дахами. 

Напередодні 74-ї річниці початку німецько-радянської війни очікується чергова хвиля дискусій про минуле лихоліття. Відкриття доступу до архівів радянських спецслужб має посприяти тим, хто прагне повніше і правдивіше відтворити давні події. Утім, ентузіасти вже давно повертають чесні імена невинно постраждалих. 

На початку квітня 2015 року міністр екології та природних ресурсів Ігор Шевченко від імені Кабінету Міністрів підписав пакет документів з урядом Німеччини, за яким ця країна надає нам грант обсягом 14 мільйонів євро на розвиток українських заповідників.

Для підпорядкованих Мінприроди (є ще й інші відомства, які керують заповідниками) сорока установ природно-заповідного фонду (ПЗФ) з державного бюджету цього року передбачено 121 мільйон гривень. Майже вся сума піде на зарплати й комунальні послуги. Коштів немає навіть на бензин і форму. Тому 14 мільйонів євро (або майже 330 мільйонів гривень) від уряду Німеччини, виділених для стратегічного розвитку заповідної справи в Україні, нам дуже потрібні. Бюджет проекту розподілено на п’ять років. 

 Як наслідок, у галузь буде залучено до 1 мільярда гривень, з’являться нові робочі місця і майже 100 тисяч українців зможуть отримати право на землю. Про це повідомив міністр аграрної політики та продовольства Олексій Павленко в межах панельної дискусії «Growing Ukraine. Роздержавлення».

 На які результати форуму 28 лідерів країн Євросоюзу, України, Грузії, Молдови, Білорусі та Вірменії, які з’їхалися до Риги на 4-й саміт «Східного партнерства», ми розраховуємо? Хоч про цю зустріч говорили давно і на різних рівнях, сказати щось конкретне навіть першого дня зібрання складно. Хтось випромінює оптимізм, небезпідставно вважаючи, що захід має всебічно підтримати Україну в її найскрутніший час. А хтось, аналізуючи досить стриманий підхід до розв’язання наших насущних проблем, не надто сподівається, що закордон нам допоможе. Яка зі сторін має рацію, побачимо вже сьогодні.

Народні депутати прийняли за основу законопроект, яким схвалили внесення змін до законодавства, визначивши умови заміни довічного позбавлення волі м’якшим покаранням. Прагнучи гуманізувати законодавство, вони запевняють, що розв’язують ще одну проблему: скорочують видатки на утримання цієї категорії засуджених. Юристи ж переконують, що такі послаблення — це хибний шлях, тому що вони порушують права потерпілих. 

…Здавалося, усі пасажири «Білорусі» висипали в той ранній час із кают. Спостерігали, швидше, не так за чудовими краєвидами та зустрічними суднами, як здебільшого поглядали догори — чи вдасться круїзному лайнерові вписатися в головний проліт Босфорського мосту. Хвилювання були, звичайно, обивательськими — від поверхні води його проїжджу частину відділяють 64 метри.

Минуло чимало років, але незабутні враження від середземноморських мандрів з обов’язковим проходженням Босфору та Дарданелл згадуються щоразу, коли чую чергові заклики до зменшення нашої енергетичної залежності. Зокрема й проекти з будівництва LNG-термінала в Одесі. 

Як людина чесна зізнаюся: ідею заголовка мені заочно підказали співробітники одеського Літературного музею, які, як з’ясувалося, здатні передовсім побачити скалку у своєму оці, а вже потім підняти на кпини інших. Смішні історії та огріхи у своїй роботі, які ставалиcя впродовж десятиліть існування закладу, вони спочатку розповідали одне одному на капусниках, а згодом винесли сміх із хати у збірник «Музейники сміються». Власне, чим і спростували стереотип, що працюють у таких закладах всуціль сині панчохи і сірі миші. Натомість засвідчили, що їм до снаги займатися своєю справою, послуговуючись безсмертним літературним принципом: усі жанри хороші, крім нудного, — плекати в музеї атмосферу безпосереднього зв’язку з життям міста, а не існувати у сховищі артефактів.