Деолігархізація: чи вдасться зміцнити енергонезалежність?

…Здавалося, усі пасажири «Білорусі» висипали в той ранній час із кают. Спостерігали, швидше, не так за чудовими краєвидами та зустрічними суднами, як здебільшого поглядали догори — чи вдасться круїзному лайнерові вписатися в головний проліт Босфорського мосту. Хвилювання були, звичайно, обивательськими — від поверхні води його проїжджу частину відділяють 64 метри.

Минуло чимало років, але незабутні враження від середземноморських мандрів з обов’язковим проходженням Босфору та Дарданелл згадуються щоразу, коли чую чергові заклики до зменшення нашої енергетичної залежності. Зокрема й проекти з будівництва LNG-термінала в Одесі.

Тепер уже Босфор заважає…

Мабуть, не всі пам’ятають, що найголосніше про необхідність спорудження такого термінала заявляла саме минула влада, щойно обійняла усі «грошові» посади. Перші грандіозні наміри висловили влітку 2010-го, а наприкінці того ж року створили Державне агентство з інвестицій і управління національними проектами. Скільки грошей вгатили на PR-кампанію трьох з них — «Дунайський коридор», «Повітряний експрес» (швидкісний потяг Київ — Бориспіль під Євро-2012) та «LNG-термінал» — достеменно відомо лише колишньому голові згаданого агентства пану Каськіву. Але жоден з цих проектів не реалізований. Від перших двох біло-сині офіційно відмовилися задовго до Революції гідності. Наказав довго жити й проект «LNG-термінал». Однією з головних причин гальмування його реалізації пан Каськів називав «великий супротив зовнішніх сил».

Цей проект стартував, нагадаємо, майже одночасно з проектом уряду Литви «LNG-термінал у порту Клайпеда». У грудні 2014-го відбувся запуск усього технологічного ланцюга. Це дало змогу Литві відмовитися від послуг «Газпрому». Коштував цей надзвичайно важливий для Вільнюса об’єкт 130 мільйонів доларів. Український термінал, до слова, відповідно до ТЕО на 10 мільярдів кубометрів газу на рік, затверджений урядом пана Азарова, мав би коштувати мінімум 800 мільйонів євро. Тобто у будівництво першої черги нашого термінала (потужністю 5 мільярдів кубометрів газу на рік) планували вкласти вдвічі більше коштів, ніж литовці.

Чому б нині Україні не перейняти їхній досвід? Тим паче що керівництво країни, яка найактивніше підтримує Київ у протистоянні з російським агресором, запропонувало нам свою підтримку з реалізації такого проекту. Президент Литви Даля Грібаускайте на спільній прес-конференції з Петром Порошенком 24 листопада 2014 року це чітко підкреслила. Як наше керівництво відреагувало на пропозицію пані Грібаускайте — не відомо.

Якщо ж судити з останніх заяв урядовців, то перспективи з будівництва такого термінала не зовсім зрозумілі. Наприкінці минулого року було однозначно сказано, що треба проект призупинити: спочатку необхідно отримати від Туреччини дозвіл на проходження Босфором танкерів зі скрапленим газом, а потім — споруджувати термінал. Що?правда, уже 20 березня цього року керівники профільного міністерства, відповідаючи на запитання депутатів у парламенті щодо цього багатостраждального об’єкта, на згаданій проблемі з Босфором не педалювали. Було лаконічно сказано: будівництво планується в два етапи, з однією з американських компаній уже підписано угоду з реалізації першого етапу національного проекту.

Аргументи Анкари про небезпеку проходження суден зі скрапленим природним газом через цю протоку фахівці вважають безпідставними. По-перше, висота з надбудовами суден-терміналів — до 50 метрів. По-друге, за словами Сергія Олексієнка, головного радника голови НАК «Нафтогаз України», для LNG немає спеціальної класифікації в міжнародному судноплавстві. Через Босфор щоденно проходять вантажі з пропан-бутаном, нафтопродуктами, аміаком. Усі ці вантажі набагато небезпечніші за LNG. Згадане питання, за його словами, потребує політичного вирішення.

На моє переконання, проблема з Босфором для Києва швидше штучна й геополітична: вплив Росії, з якою у Туреччини чимало газових проектів, тут незаперечний. «Газпром» (читай — Кремль) усіма засобами прагне утримати важелі тиску на Україну, залишивши її одним із головних покупців свого блакитного палива. З будівництвом LNG–термінала в Одесі наша країна, яка вже до 37% зменшила обсяги імпорту російського газу, може, як і Литва, згодом узагалі обійтися без нього. Тому аналітики припускають шалене гальмування згаданого проекту не тільки «Газпромом», а й нашими впливовими проросійськими олігархами. Маючи в парламенті та виконавчих кабінетах чимало своїх людей, вони будь-що-будь хочуть утриматися на золотих тарифах та тіньових схемах перерозподілу російського газу та газу власного видобутку. Чи покладе цьому край проголошена владою деолігархізація енергетичної сфери? Побачимо. А поки що…

Газовий баланс, що викликає запитання

Напередодні травневих свят у Кабміні отримали довгоочікуваний проект документа, який вносить нарешті хоч якусь ясність щодо цьогорічної тактики галузевого міністерства у газовидобувних та газопостачальних питаннях. Ідеться про прогнозований газовий баланс-2015. Так-от, відповідно до нього скорочення імпортних закупівель блакитного палива не передбачається. Можливо, й тому, що помітного зростання власного видобутку не планується. І це незважаючи на те, що «в народну власність повернуто 19 газових родовищ, а також три значні частки в угодах про спільне видобування газу на Сахалінському родовищі». За словами міністра екології та природних ресурсів Ігоря Шевченка, ці активи були «вкрадені у держави й незаконно передані приватним компаніям, пов’язаним з сім’єю Януковича». На кого нині працюють повернуті народу родовища? Чи враховані їхні обсяги видобутку в згаданому балансі?

Виникає й інше запитання. Чому за нинішнього власного видобутку газу в обсягах понад 20 мільярдів кубометрів, які за відповідним законом повинні йти в першу чергу населенню (у 2014 році воно використало трохи більш як 14 мільярдів кубометрів), НАК «Нафтогаз України», як і в минулі роки, планує за цією статтею додавати значні обсяги імпортованого, значно дорожчого газу? Якщо торік з імпорту передбачалося реалізувати населенню 2,137 мільярда кубометрів газу, то цього року на такі самі потреби планується вже 3,372 мільярда кубометрів з тих майже 26 мільярдів, які будуть придбані за кордоном. Хто нині продовжує дерибанити, використовуючи не за цільовим призначенням, мінімум 5 мільярдів кубометрів газу власного видобутку?

Судячи з проекту прогнозованого газового балансу-2015, Міненерговугілля, як і Генпрокуратура України, мабуть, уже поставили хрест на вишках Бойка. Принаймні збільшення видобутку енергоносіїв за допомогою цих бурових установок на родовищах шельфу Чорного моря, підконтрольних Україні, у балансі не згадується. У ГПУ свої виправдання: «російська сторона не допускає нас до вишок, а матеріали цієї справи були перевезені до Криму і, у зв’язку з анексією, там і залишилися». Юристи припускають, що ці слова — лише формальне виправдання борців із корупцією та злочинністю, адже нині не завершено розслідування справи й не висунуто звинувачення ані Бойку, ані Бакуліну (екс-голові «Нафтогазу»). Можливо, тому так самовпевнено почувається зараз керівник опозиційної фракції. Чи дійдуть до цього «правдолюбця» руки у тих, хто оголосив війну олігархам? Адже більшість з них, хто монополізував, певне, не без підтримки та порад Юрія Бойка, майже всю теплову електрогенерацію й газовий ринок, мають бути вдячними багаторічному кураторові цієї галузі.

За вельми дипломатичним висновком Комісара ЄС з питань європейської політики сусідства й перемовин з розширення Йоганнеса Гана, саме в нашій енергетичній галузі «відбувається справжнє шахрайство»: чим же інакше пояснити, що «Україна споживає в 10 разів більше енергії, ніж у середньому європейські країни».

На кого чекають затамповані енергоносії?

Певне, ще не скоро, навіть створивши чимало цільових програм, нам вдасться значно скоротити споживання газу та електрики, збільшити використання нетрадиційних видів енергії. Певні надії, що рух у цьому напрямку буде надалі активнішим, вселяють останні рішення парламенту та уряду, заяви Петра Порошенка про необхідність термінового початку деолігархізації та демонополізації енергетичної сфери. Уже підписаний Президентом закон про ринок природного газу, яким відомих бізнесменів — власників облгазів зобов’язали платити за використання газорозподільних мереж, та закон «50% +1 акція», який дозволяє державі повернути під своє управління «Укр?нафту», свідчать про серйозні наміри провладної більшості у ВР та уряду навести лад в енергетичній сфері. «Гарантую, — жорстко говорив Петро Порошенко на засіданні РНБО 6 травня, — що ніхто більше не потрапить у рейтинг «Форбс», збираючи вершки з використання можливостей державних монополій, з традиційно корумпованого середовища в газовому секторі. Держава ні для кого не буде більше дійною коровою…».

Уже зараз зрозуміло, що реалізувати в стислі терміни проголошені реформи «Три «Д» — деолігархізація, демонополізація і децентралізація — буде вкрай складно через потужний спротив опозиційних (читай — проросійських) сил і в парламенті, і у виконавчих структурах.

На багато запитань отримаємо відповідь, коли уряд ухвалить програму щодо збільшення видобутку природного газу, яка нині розробляється у галузевих міністерствах. Чи прочитаємо ми в цій програмі про можливі плани розробки нафтогазових родовищ в Одеській області на стику кордонів України, Молдови і Румунії? За словами Ренійського міського голови Сергія Колевича, в їхньому регіоні промислові запаси вуглеводнів величезні. Їх було відкрито ще в СРСР за допомогою норвежців. Чимало вже пробурених свердловин затамповані, про них було не прийнято свого часу багато говорити. У стратегії розвитку Рені з назвою «Формування інноваційних структур випереджального розвитку. 2010—2015 роки» відведено значне місце видобутку нафти та газу.

— Інвесторів достатньо. Бракує політичної волі, — казав кореспондентам «УК» міський голова. — Янукович, до речі, про ці родовища знає особисто.

Як доказ своїх слів Сергій Степанович навіть показував нам фотографії, на яких тодішній Президент в неформальній обстановці спілкується з потенційними інвесторами, керівниками відомих світових компаній. Ішлося про розробку на Одещині не лише цих родовищ. Наша газета досить докладно розповідала про ці наміри у матеріалах «Абу-Дабі» в українському Придунав’ї: утопія чи реальність?» (7 червня 2012 р.), «Хто перекриває «Дунайський коридор» до ЄС?» (24 грудня 2013 р.).

Проте це питання до цього часу не вирішується.

Тільки після Революції гідності та оприлюднення межигірських сюжетів з   жахливими   фактами розграбування держави «сім’єю Януковича» і його соратниками, стають більш зрозумілими реальні на той час варіанти розвитку подій навколо згаданих національно важливих інвестиційних проектів у ренійському регіоні.