Деякі лаконічні біографії насправді виявляються значно глибшими, ніж здаються на перший погляд. Як, приміром, життєвий шлях Наталії Халімон. Вона народилася й виросла у селі Ковчин Куликівського району, що на Чернігівщині. Сюди повернулася й після вишу, одержавши диплом історика. Починала працювати вчителем-методистом. Вийшла заміж за місцевого хлопця, народила двох синів. Нині Наталія Миколаївна — директорка школи, котра у 2010 році отримала почесне звання «Флагман освіти України» і увійшла до десятка кращих сільських шкіл країни. У цьому немає нічого незвичайного, хіба тільки те, що цієї осені навчальному закладу виповнилося 150 років.

Україна мистецька, попри багату художню спадщину, європейцям, на жаль, не надто відома. Радше через те, що твори наших художників тут представлені не так часто. Нині вперше у кращому музеї світу — Луврі експонуватимуться 26 робіт найвідомішого і найзагадковішого українського скульптора середини ХVIII століття Іоанна-Георга Пінзеля, якого ще називають українським Мікеланджело.
Три роки тому рятівник сакральних скульптур Пінзеля авторитетний мистецтвознавець і музейник,  Герой України Борис Возницький захворів ідеєю показати Європі українського Мікеланджело. Відтоді тривали переговори з представниками Лувру. 

Біографія Юрія Яновського начебто типова для радянського письменника. Нагородженого орденом Трудового Червоного Прапора і удостоєного звання лауреата Сталінської премії прозаїка ще за життя визнали класиком, а його роман «Вершники» став еталоном революційної романтики в радянській літературі. Та насправді за цим лакованим образом — не тільки справжня новаторська творчість, а доля гнаного і голодного митця, який навіть після смерті не знав спокою. 

—Шпацірен? — щоранку приязно питав господар помешкання, де ми зупинилися на кілька днів. А ввечері, коли втомлені поверталися до двору, зустрічав не менш традиційним запитанням «Гут?» Ми кивали головами чи відповідали: «Зер гут!» Бо щоденні «шпацірен», тобто прогулянки, і справді складалися дуже добре: ми крок за кроком відкривали для себе мальовничий куточок Європи — баварські Альпи. 

Він дебютував збіркою «Вулиця закоханих дерев» 1976 року і одразу ж його прийняли до лав Спілки письменників СРСР. Як на той час, факт промовистий і значущий, адже одна книжка ще не означала справжньої літератури. Однак для Анатолія Кичинського зробили виняток. І не помилилися. З інтервалом три роки одна за одною вийшли збірки «Світло трави», «Землі зелена кров», «Листоноша — Земля» та інші, які ствердили появу нового творчого імені.

—Планета! — нелюдським голосом зарепетував бортовий комп’ютер, визирнувши в ілюмінатор.
Три ракети міжзоряної ескадри, зробивши коло пошани, увімкнули гальмівні дюзи. Під час посадки хмара куряви накрила кілька прямокутних будівель — ознак примітивного розвитку тутешньої цивілізації. Коли пилюка осіла і прибульці ступили на відкриту ними планету, з’явилися і місцеві жителі. Збившись докупи, як вівці в отару, вони несміливо блимали на гостей.

2 жовтня 2012 року № 5303-VI

Про внесення змін до додатка № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" 

2 жовтня 2012 року № 5304-VI

Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" 

2 жовтня 2012 року № 5305-VI

Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік"

2 жовтня 2012 року  № 5306-VI

Про внесення змін до додатка № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік"