Генеральний директор
Львівської національної галереї мистецтв
Лариса ВОЗНИЦЬКА–РАЗІНКОВА

Україна мистецька, попри багату художню спадщину, європейцям, на жаль, не надто відома. Радше через те, що твори наших художників тут представлені не так часто. Нині вперше у кращому музеї світу — Луврі експонуватимуться 26 робіт найвідомішого і найзагадковішого українського скульптора середини ХVIII століття Іоанна-Георга Пінзеля, якого ще називають українським Мікеланджело.

Три роки тому рятівник сакральних скульптур Пінзеля авторитетний мистецтвознавець і музейник,  Герой України Борис Возницький захворів ідеєю показати Європі українського Мікеланджело. Відтоді тривали переговори з представниками Лувру. Не стало ангела-охоронця мистецьких скарбів, та справу батька продовжує його донька — нині генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв Лариса Возницька-Разінкова. Сьогодні наша розмова з нею.

— Ларисо Борисівно, ім’я Пінзеля, мабуть, ще довго залишалося б невідомим, якби його творчістю не зацікавився Борис Григорович. Як він його відкрив?

— Якби не рятівні експедиції Бориса Возницького та однодумців на початку 60-х років минулого століття, коли в Західній Україні лютувала антицерковна кампанія, держава втратила б неоціненні скарби. Батько якось підрахував, що в повоєнні роки на Львівщині закрили 500 католицьких костелів та 800 церков — тобто майже півтори тисячі храмів. Куди поділися ікони, іконостаси, невідомо. Тож ентузіасти-мистецтвознавці почали пошук — і знаходили їх захованими  в кущах, підвалах, на смітниках, занедбаних цвинтарях. До Пінзеля Возницького привів телефонний дзвінок: схвильований співрозмовник повідомив, що у місцевому ПТУ учням дозволили опалювати приміщення демонтованими з церкви скульптурами! Відклав усі справи й вирушив у чергову рятувальну експедицію. І таки встиг: привіз звідтіля 18 дерев’яних скульптур святих. Одну з них хлопці почали різати. Зумів переконати не спалювати шедеври. Забрав. Знищені, обгорілі. Згодом на виставці фігуру без рук, із понівеченим обличчям побачив представник ЮНЕСКО й поцікавився її вартістю. Батько замислився, бо й справді не знав вартості напівзнищеної скульптури. Для годиться сказав: двісті тисяч доларів. Гостева відповідь приголомшила: «Я двічі проводив аукціон у Лондоні. Оту фігуру, яку почали різати, подавайте на аукціон у Лондоні і стартуйте з 8 млн доларів, 12 млн отримаєте»…

Відтак ці врятовані скульптури склали основу колекції робіт Пінзеля. Була ще не одна експедиція, не одна знахідка творінь рук майстра.

— Скільки скульптур збереглося на теренах Західної України?

— Дотепер немає точного переліку кількості робіт Пінзеля. Тих, які не викликають жодних сумнівів щодо авторства, приблизно 40. Вони зберігаються в музеях Львова, на Тернопільщині та Івано-Франківщині. Однак мистецтвознавці називають різні цифри, бо крім відомих, є чимало схожих за почерком робіт. Фахівці з висновками не поспішають.

— Врятованим скульптурам не надто комфортно в музеї через незадовільний стан приміщення, навіть працівники кажуть: якщо нічого не вдасться зробити, шедеврам «тут — смерть!».

— Музей Пінзеля переживає не найкращі часи. Кілька років тому почали реставрувати покрівлю, але через брак фінансів не завершили. Вода просочується крізь стелю, стіни вкриті потьоками, замокають розписи, обвалюється штукатурка, надмір вологи та різкі перепади температури шкодять безцінним скульптурам, лущиться авторський шар левкасу та позолоти. Якщо не замінити покрівлю, процесу нищення скульптур не зупинити. Тимчасово роботи Пінзеля перевезли до реставраційних майстерень, львівські та київські фахівці готують їх для експозиції. У цій ситуації майбутнє турне творчої спадщини скульптора справді на часі: Європа побачить шедеври з України, а тим часом, можливо, вдасться підремонтувати дах. Про катастрофічний стан музею (та інших приміщень галереї мистецтв  — а це 16 діючих об’єктів) знають у Міністерстві культури, місцева влада. Обіцяють підтримку.

— Як готуєтеся до виставки в Луврі?

— Підготувати таку масштабну виставку — справа непроста. Треба  застрахувати колекцію та описати стан кожної пам’ятки. Дерев’яні поліхромовані скульптури, покриті левкасом, дуже чутливі до мінімальних змін температурно-вологісного режиму, надто складні для перевезення. Повезуть експонати у спеціальних контейнерах, щоб під час транспортування нічого не пошкодилося. Нині над відновленням скульптур працюють 15 фахівців. Аби встигнути до 21 листопада, реставратори відмовилися йти у відпустку.

— Це не перша мандрівка сакральних творів Пінзеля?

— Львівська галерея має досвід організації подібних виставок: картини зі Львова побували у США, Японії, в сусідній Польщі та Словаччині, роботи Пінзеля експонували в Києві, Москві, Польщі та Словаччині. Жодного разу не виникало проблем. Виставка у Луврі  — добра промоція для молодої незалежної держави, що має давню історію, традиції і багату культурну спадщину.

— Які саме роботи побачать європейські шанувальники мистецтва?

— Належно оцінять шанувальники мистецтва Годовицький вівтар, «Розп’яття». Та, звісно, нікого не залишать байдужими «Жертвоприношення Авраама», «Самсон, що роздирає пащу Лева».

— Однак до Лувру виставка поїде не в повному складі?

— Окрім названих скульптур із Львівського музею, будуть фігури святих із Монастирська, Тернопільського та Івано-Франківського музеїв, Бучача. Невідомо, чи поїде скульптура святого Онуфрія з церкви села Рукомиш Тернопільської області. Попри безрезультативність переговорів з місцевою громадою, сподіваємося, що селяни хоча б з поваги та пам’яті про Бориса Возницького, завдяки якому, власне, довідалися, хто є автором скульптури святого, погодяться репрезентувати Європі скульптурний шедевр Пінзеля.

Оксана МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Лариса ВОЗНИЦЬКА-РАЗІНКОВА. Народилася у Львові 1954 року, закінчила Київський художній інститут. Працювала у Львівській картинній галереї. Розпочинала з лаборанта, помічника реставратора, а з 1981 року очолила відділ реставрації. Доцент кафедри реставрації Львівської академії мистецтв. Із серпня 2012 року після трагічної загибелі генерального директора Львівської національної галереї мистецтв Бориса Возницького за рекомендацією громадських організацій Львівщини призначена генеральним директором галереї. Заслужений працівник культури України.