Від тих жахливих подій, які насичені найсильнішими емоціями не тільки для їхніх учасників, а й для усіх українців, минув рік. Хтось ледве пережив те, що тоді випало на його долю. Хтось і досі має незагоєну рану в серці від втрати найближчої людини. А хтось на собі відчув смертельний подих війни, навіть якщо і не опинився в сумнозвісному котлі тими розпеченими сонцем днями. Усім нам залишилися на вічну пам’ять лише миті, зупинені у світлинах, від яких не можна відвести погляд. Бо в них — і втома, і біль, і жах, й… остання в житті посмішка. 

В Україні посуха. В’яне рослинність, зникає з колодязів вода. Пересохли малі річки, середні перетворилися на малі, а великі на середні. Навіть Десну в деяких місцях можна перетнути вбрід. 

«Дорогий солдате, дякую за Перемогу. Куди ти пішов? У рай? Вертайся! У нас тут країну відбирають! Ти тоді переміг і зараз переможеш». Цей щемний лист написав п’ятикласник однієї з київських шкіл, а прочитати його може вся країна на виставці «Родинна пам’ять про війну: Збережено». 

Державний секретар з питань оборони Великої Британії Майкл Фаллон прибув до Києва з робочим візитом, аби обговорити з керівництвом нашої країни найактуальніші питання реформування Збройних сил та розвитку співпраці в оборонній сфері. У Будинку уряду перед тим, як порушити питання порядку денного зустрічі, Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк опосередковано подякував членам Кабінету Міністрів Великої Британії та її Прем’єр-міністрові Девіду Кемерону за підтримку України та допомогу в зміцненні нашої армії. 

Світовий ринок нафти і досі лихоманить: з одного боку, нарощування Штатами видобувних потужностей призводить до зменшення ціни на чорне золото, а з іншого — попри його здешевлення, кількість видобутих за добу барелів уперто зростає. Тож заява міністра енергетики Алжиру Салаха Хебрі про те, що країни ОПЕК — в умовах різкого падіння цін на нафту (а з пікового рівня 2015 року вони впали більш ніж на чверть) — зберуться на екстрене засідання набагато раніше від запланованого на 4 грудня, цілком прогнозована. Адже у першій декаді серпня нафта встановила нові антирекорди ціни. Приміром, еталонний сорт нафти Brentу продавали менше 49 доларів за барель, а це — найнижчий рівень упродовж останніх шести місяців. Ще навесні й навіть у червні нафтові ціни танцювали довкола позначки 55—60 доларів за барель. 

У першому півріччі 2015 року в Китай через Державну продовольчо-зернову корпорацію було поставлено 800 тисяч тонн зернових,  переважно кукурудзи. Маємо всі шанси експортувати через китайського оператора ще 2 мільйони тонн кукурудзи, ячменю та пшениці, якщо Китай буде готовий їх прийняти. Про це повідомив перший заступник міністра аграрної політики та продовольства Ярослав Краснопольський під час брифінгу у Кабміні, присвяченому підсумкам V засідання Підкомісії з питань співробітництва в галузі сільського господарства між урядами України та КНР. 

Полтавця Леоніда Вернигору українці, особливо старші люди, добре знають. Він був відомим господарником, впливовим партпрацівником, профспілковим лідером всесоюзного рівня. Двічі його обирали народним депутатом України. Це талановитий публіцист і письменник, один з його чудових віршів про красуню Полтаву — тепер гімн міста.

Ця його любов до Полтави і всього полтавського, помножена на величезний життєвий досвід, дає змогу йому майже 33 роки очолювати облпрофраду, опікуватися на цій посаді інтересами полтавських трудівників. Щоб стільки часу штовхати такого важкого плуга, найсвітлішого почуття замало. Тут потрібно мати ще й певні чесноти. І вони у нього є. А найголовнішою завжди було і залишається притаманне йому з народження гостре несприйняття соціальної несправедливості в усіх її виявах. Про це й розмовляємо з Леонідом ВЕРНИГОРОЮ. 

За повідомленням Deutsche Welle, міністр юстиції Німеччини Гайко Маас заявив про звільнення федерального прокурора Гаральда Ранге у зв’язку «із втратою до нього довіри». Прочитавши цю новину, я одразу ж поставив собі запитання: а що повинен зробити наш прокурор (не обов’язково високого рангу), щоб «втратити довіру»? В українських ЗМІ про «стражів закону» розповідають таке, що їх без суду і слідства, як кажуть, потрібно етапувати років на 10—15 на Соловки чи Колиму. Шкода, щоправда, що ці «віддалені місця» для українських злочинців уже закриті. Та якби були й доступні, то наші прокурори там не сиділи б. Бо українська Феміда не садить їх взагалі. Сліпа вона, коли йдеться про товстосумів, і глуха, бо не чує обурених протестів простих людей стосовно нашого правосуддя. 

З наближенням опалювального сезону в людей все більше виникає запитань, як же вижити в умовах підвищених тарифів на енергоносії та тепло. Вже й нині, коли нема плати за тепло у квитанціях, багатьом після оплати комунальних послуг не вистачає на елементарні харчі, на які теж підвищились ціни. Найменш захищеним верствам населення держава кинула рятівний круг — субсидії, що оформляють за зовсім простою системою. Проте їх отримання в деяких регіонах стало проблемою. 

Коли думаєш про війну на сході, про постійні обстріли, загибель людей і ту жорстокість, з якою щодня доводиться стикатися людям, що волею долі опинилися по той бік фронту, стає моторошно. Моторошно передусім від того, що ти ніяк не можеш вплинути на перебіг цих подій (про волонтерську допомогу не йдеться — це окрема сторінка нашого життя, без якої нашим хлопцям було б зовсім непереливки). 

Але всі мусять знати, що там, по той бік лінії розмежування, відбувається насправді. Як людям живеться, адже що б там казали і як би сприймали події, які нині відбуваються, ці люди — теж українці. Тож коли в редакцію прийшов Артур (з етичних міркувань назвемо його так), який приїхав у Київ із Брянки Луганської області, де нині порядкують бойовики і де залишилася старенька мама, запитанням до цього чоловіка не було кінця-краю.