Черга автомобілів із цукровими буряками розтягнулася на кілька сотень метрів. Ми зупинилися поблизу одного з автопоїздів. «Уже шостий сезон вожу сюди цукрові буряки, — охоче розповідає водій Василь Яцина. — Я з Волочиська Хмельницької області. Наше приватне підприємство надає транспорт для перевезення сільськогосподарської продукції. Коли розпочинається «солодкий сезон», обов’язково їдемо на Волинь, бо з Гнідавським цукровим заводом дуже приємно працювати: нас завод направляє в господарства, справно оплачує транспортні послуги. Тому ми перевозимо солодкі корені навіть із сусідньої Рівненської області. Зараз обслуговую господарства Здолбунівського району, з 5 вересня працюємо. Задоволений».

На давальницькій сировині«Працюючи  на давальницькій  сировині, ми сформували в аграріїв інтерес  до вирощування солодких коренів для нас завдяки відповідним  умовам-стимулам». Голова правління  товариства  Сергій Бондарук

Так і розпочалося знайомство з ПАТ «Гнідавський цукровий завод», що у Луцьку. До речі, це єдине в Україні підприємство галузі, яке не має власної сировинної бази. Голова правління товариства Сергій Бондарук у цьому не вбачає нічого поганого: «Наші досягнення ∂рунтуються на усвідомленні того, що ми можемо зробити, виходячи із сьогоднішніх можливостей, — зазначає Сергій Сергійович. — Аби мати власну сировину, потрібні поля, бурякосіючі бригади, техніка. Це — великі кошти. Але нині банківські гроші надмірно важкі для підприємств. У цукровій галузі вони окуповуються мінімум за 3 роки. Тож зовнішні гроші ми не залучаємо, а виходимо виключно з власних можливостей. Тобто, працюючи на давальницькій сировині, ми сформували в аграріїв інтерес до вирощування солодких коренів для нас завдяки відповідним умовам-стимулам: ми не платимо більше, ніж решта заводів за цукристі. Просто «входимо в проблематику» господарств-партнерів: вони, наприклад, зацікавлені у швидкому вивільненні певних бурякових площ, аби вчасно засіяти їх озимими. Тому ми від таких аграріїв приймаємо солодкі корені в першу чергу, ще й у вересні. І приймаємо їх до листопада. Господарства  встигають зібрати вирощене, ще й про майбутній урожай подбати».

Звісно, великі бурякові кагати, які на заводі виростають у вересні, не дуже добре для підприємства (цієї пори солодким кореням корисніше «посидіти» ще в землі), але власні незручності підприємство компенсує за допомогою організованої продуктивної роботи. Через те завод має на сьогодні 4 господарства, які вирощують для нього та здають щороку по 50 тисяч тонн сировини хорошої технологічної якості. До речі, в Європі теж жоден цукровий завод не має власних аграрних цехів. Солодкі корені їм постачають фермери.

По 10 тонн безкоштовно

Цукрові буряки надходять до лучан із 16 районів Волинської, Рівненської, Львівської областей. Остання має свій цукровий завод (у Радехові), але буряководи, зокрема й з Галичини, везуть сировину на Гнідавське підприємство. Це багато про що говорить. Здають солодкі корені волинянам і приватні господарства, заготівельні пункти, навіть окремі селяни, які вирощують буряки на приватних садибах по 15—30 соток. «Ми маємо високий ступінь довіри від людей, — продовжує розмову Сергій Бондарук, — бо ще жодного разу не підвели партнерів. Юридичні особи отримують від нас цукор (72 кілограми за тонну зданої сировини + перерахунок за цукристість, що дає додатково близько 1000 гривень за тонну), мелясу, жом. Останні п’ять років поспіль надаємо по 10 тонн (безкоштовно) родинним фермам, які утримують по три і більше корови. Продаємо жом і оптом по 60 гривень за тонну. Селяни таке партнерство оцінили: навіть у найгірші для цукрової галузі роки вони допомогали нам вижити. До 50% буряків тоді надходило на завод від одноосібників. А ось на Рівненщині таку форму співпраці з приватниками не підтримали. Через те у сусідів не залишилося на сьогодні жодного цукрового заводу. Окрім того, торік оплачували вантажні перевезення здавачам сировини, господарства яких перебували в зоні 70 кілометрів від заводу. Цього року «сировинний радіус» збільшили до 100 кілометрів. 120 гривень платимо за кожну перевезену тонну буряків, або по 10 кілограмів цукру».

у членів бригади пакування готової продукції хороший настрій: пішов «великий» цукор, отже й висока зарплата

Європейська якість

За оцінками фахівців, ПАТ «Гнідавський цукровий завод» випускає 90% продукції європейської якості. Це значить, що луцький цукор за забарвленістю, чистотою, вмістом цукрози та за грануляційними параметрами відповідає кращим закордонним зразкам. Під час сезону на підприємстві працюють близько 900 чоловік. Але на відміну від інших цукрових заводів, лучани не зупиняють виробництво і взимку. У міжсезоння 300 працівників на спеціальному обладнанні випускають тут 12 видів іншої продукції. Наприклад, запатентований природний цукор, в якому залишаються корисні для людини мінерали, амінокислоти. Кажуть, з ним приємно пити в прикуску чай, каву. До речі, лучани — єдині в Європі виробляють цю жовту солодку продукцію з цукрових буряків.

Одне слово, завод готовий задовольнити потреби найвибагливіших споживачів, через що його продукція — затребувана кондитерською промисловістю компаній «Нестле», «Світоч», «Кока-Кола». «Потужності заводу з кожним роком зростають, — підкреслює керівник підприємства. — І якщо на початку 2000-х ми переробляли близько 200 тисяч тонн сировини, то минулого року — понад 500 тисяч тонн. Цукру при цьому виробили 56 тисяч тонн. Цієї кількості солодкого товару вистачає не лише для того, щоб повністю забезпечити потреби Волинської області (споживання, яке декларується на Волині, становить 35 тисяч тонн цукру на рік), а й інших регіонів Західної України. Україна — аграрна держава. Ми спокійно можемо продавати солодку продукцію за кордон. За часів СРСР в Україні працювало понад 200 заводів, які виробляли понад 5 мільйонів тонн цукру за рік. Цього року Україна очікує виробити 1 мільйон 200 тисяч тонн цукру. Кажуть, за рік українець може  з’їсти 28—34 кілограми (за моїми оцінками — 1 мільйон 400 тисяч тонн цукру по країні). Цю кількість можуть виробити 20 заводів. А їх нині працює 35. Причому частина цих підприємств — у півсили, аби не трапилося перевиробництво. Отже, закордонні ринки нам конче потрібні. Бо в багатьох країнах український цукор полюбляють».

Ціна на цукор

Звісно, не можна оминути питання ціни на солодкий пісок. Сергій Сергійович розклав усе по поличках, переконавши мене в тому, що до нового року кілограм солодкої продукції завод продаватиме по 14 гривень. «Це з урахуванням подорожчання сировини, добрив, пального, техніки, транспортних послуг. Цього року почали працювати 1 вересня. На кінець першої декади жовтня переробили вже понад 130 тонн буряків, виробивши 16 тисяч тонн цукру. Ми рентабельне підприємство, бо працюємо і на газі, і на мазуті. Тонна останнього коштує на сьогодні 6,5—7 тисяч гривень, тоді як за газ платимо по 8000 гривень. Реконструкцію робимо щороку. По нашому підприємству готуємо два великих проекти із залученням інвестицій. Перший — будівництво заводу з виробництва біоетанолу, проектна документація якого вже на стадії завершення (весною плануємо починати будівництво). Біоетанол дасть змогу диверсифікувати виробництво: якщо ми побачимо, що цукор падає в ціні, то зможемо переробляти буряки на біоетанол. Другий проект із залученням німецьких інвестицій — будівництво цеху з виробництва біогазу, сировиною для якого буде жом. Презентація цього проекту відбулася 8 жовтня у Львові. Наступного року теж плануємо закласти перший камінь на будівництві. Щось подібне є у Франції, Німеччині. В Україні — немає. Додатково ці два заводи дадуть 300 робочих місць».

ДОВІДКА «УК»

Гнідавський цукровий завод виробив першу продукцію в грудні 1958 року. Тоді підприємство переробляло по 1500 тонн цукрових буряків за добу. Нині воно вже наблизилося до показника 9000 тонн. Із 6000 тонн солодких коренів виробляють лише цукор, із 3000 — якісний сироп, який зберігається на заводі до весни, а потім продається. Гнідавський цукор має всі споживчі та смакові якості білого цукру, але на відміну від останнього містить мікро- та макроелементи й біологічно активні речовини, що сприятливі для організму людини і надають продуктові специфічних та приємних смакових якостей. Тістечка й бісквіти, в яких використовують природний цукор, довше зберігають свіжість. А вживання його з кавою чи чаєм посилює аромат.

Олександр КРЮЧКОВ, Валерій Мельник (фото),
«Урядовий кур’єр»